Перейти до вмісту

Грамота 1404. року

Придати одказы
Матеріал з Вікіпедія
Знимок грамоты

Грамота 1404. року — условна назва майстаршого славянськоязычного урядного документа, найденого на території Карпатської Руси. Традиційно ся держит за першый документ, написаный по-русинськы.[1] Грамота была зложена в Сиготі и датована 1. мая 1404.[2] Грамота потвержує дарованя трьох сел (Грушова, Кривого и Тересвы) и цілої їх території Грушовському монастырьови. Копію документа найшов історик Алексій Петров у 1924. році.

Історія

[едітовати | едітовати жрідло]

Як судит історик Алексій Петров, монастырь сят. архангела Михаила в Грушові заосновав молдавськый воєвода Сас, його отець Драґош авадь їх май далекый предок.[3] У середині 14. столітя молдавськый престол си забрав мараморошськый воєвода Богдан.[4] Сасовы сынове Балиця (Балк) и Драґ утікли до Марамороша, де мали дустати маєток уд мадярського короля.[5][6] Подля грамоты 1404. року, Балиця и Драґ были даровали Грушовському монастырю села Грушово, Кривоє и Тересву. Грамоту дали написати Балицьовы сынове Димитрій и Александер уже по вутцьовуй смерти (Драґ умер на дакулько рокув май скоро[7]). Петров сесе пояснює так, ож у Мадярськум корольстві православні ся находили звон державного права — зато дарованя Балиці и Драґа держало лем за їх жывота, а сынове мали щи раз передати монастырьови вутцювськый маєток.[8]

На Руси князі, бояре и шырше, богаті люде заоснововали свої наслідственні монастырі. Основателі монастырюв ся робили їх «ктіторами», обдарьовали монастырі селами а другыми доходками и в монастырях шафарили. Так само чинили подобні особы у Волощині, Молдавії и Угорщині.[9]
Ориґіналный текст (рос.)
На Руси князья, бояре и вообще богатые люди основывали свои наслѣдственные монастыри. Основатели монастырей дѣлались ихъ «ктиторами», они одаривали монастыри селами и другими доходами и въ монастыряхъ хозяйничали. Такъ же поступали подобныя лица въ Валахіи, Молдавіи и Угріи.

Ориґінална грамота ся мала передати монастырьови. Попри того была выроблена и копія, котра вже в пузнішум часі была схоснована на обплетеня даякого рукописа.[10] Пак ся передала до архіва Мадярського націоналного музея, де ю А. Петров найшов и сфотоґрафовав у 1924. році. Оповістка за грамоту была выдана в Філолоґічному зборнику Чеської академії наук и уміня.[11]

Язык

[едітовати | едітовати жрідло]

Оцінкы языка грамоты ся розлучают. Сам Петров подав лем курті зазначкы на тоту тему. Ищи єдну курту языкову характеристику мож найти в роботі Франтішка Тихого за історію літературы Пудкарпатської Руси.[12] Окремі розвідкы на тему языка грамоты 1404. року выдали лінґвісты Ґеорґій Ґеровськый и Николай Антошин.[13] Вопросными ся обстают материнськый язык автора грамоты и языкова приналежность окремых елементув у тексті. Што до языка документа в цілови, та Петров и Ґеровськый го вызначили як церькувно-славянськый,[14] Антошин — як давноруськый.[15] Лем Тихый видів у основі грамоты русинськый бесідный язык.[16]

Правопис грамоты указує на южнославянськый уплыв. За болгаризм ся держит подоба слов азъ, въсѣкому, прѣд, длъгополскои, так само и хоснованя буквы щ на позначеня /шт/ (мещерь из мад. mester). За приклад сербського вплыва ся держит форма име (може и служет) и непослідовность розлученя букв ь и ъ на кунци слова. Южнославянську подобу мают формы аориста дадоше, съзидаше; удты годна быти й заміна ы на и (напр. тиꙗ).[17] Попри того структура и стиль грамоты дуже близкі дарителным грамотам Юго-Западної Руси. Грамота 1404. року повтарят многі стандартні формулы руського урядного писемства (се азъ, даемо вѣдомо и др.).[18] Непрямый уплыв польського языка видят у словах листъ (май давно грамота), мѣсто (варош).[19] Теперішному русинському языкови (айбо не лем йому) удповідат назывник млин, містоназывник сесь, злучникы аже, що.[20][21]

Топонімы грамоты майусиловно зглядав Ґ. Ґеровськый. Назвы села Тересь, Тарась (Тересва) поясньовав як румынськый варіант, Кривчичь (Кривоє) — як адаптацію румынського Crivești, а в назві Крушево (Грушово) видів уплыв южнославянського слова круша (грушка). Варіанты Съпѫнка, Сопунка, Сопонка, подля Ґеровського, передают русинську назву села и рікы Сопунка, а Съпънца, Съпѫнца — єї румынськый еквівалент Săpânța.[22]

Петров допущав, ож автором грамоты быв румын. Из языковых фактув за сесе мают свідчити румынські особові имена в грамоті, южнославянські вплывы на правопис и необычноє для церькувно-славянського хоснованя глагола незакунченого виду у формі аориста (съзидаше).[23] Ґеровськый до того додав формы локатива на Cопункы, на Cопонкы без перезвука /к ~ ц/ и побудову фраз немиши от Сарвасова, Нань от Съпѫнкы.[24] На другого бока, Н. Антошин удвер сесю версію, інтерпретуючи названі языкові характеристикы в рамках давноруського языка.[25] Місто того вызначав автора за русина, операючи ся на русинські елементы грамоты.[26] Наперекур сякым спорам ся научникы сходят на тому, ож грамота указує мішані вплывы, характерні для такої пограничної території, як середновічный Мараморош:

Из сказаного видко, ож ся в грамоті 1404. року перетинают уплывы з ушелиякых бокув: из румынського Ардялу, з болгарського и почасти сербського югу, з литовсько-руської державы, из Молдавії, з Угорщины и з Карпатської Руси. Сесе удповідало місту писаня грамоты — у вароши Сиготі на русько-румынськуй языковуй граници, у місті, де ся сходили границі Карпатської Руси, Галича, Молдавії и Ардялу.[27]
Ориґіналный текст (рос.)
Из сказанного видно, что в грамоте 1404 года перекрещиваются воздействия, идущие с разных сторон: из румынской Трансильвании, с болгарского, и отчасти сербского юга, с Литовско-Русского государства, из Молдавии, с Угорщины и с Карпатской Руси. Это соответствовало месту написания грамоты, в городе Сиготе, лежащем на русско-румынской языковой границе, в месте, где сходились границы Карпатской Руси, Галича, Молдавии и Трансильвании.

Текст

[едітовати | едітовати жрідло]

Долу подана транскрипція ориґіналного текста грамоты 1404. року.[28] У текстовуй версії вылишені діакритичні знакы, надшорові буквы записані курсивом.

Сє азъ пань радꙋль · вицашпань марамꙋрєшскым[nota 1] · и жꙋпань банко
и тодѣрь, и шандрь · нємиши ѿ сарвасова[nota 2] · иванчꙋкь драго
мирь и брать єго дань · и леѡка бєлкович[nota 3] · и костє драгꙋшє
вичь и костє поповь · и нань ѿ съпѫнкы[nota 4] · даємо вѣдомо
симъ нашим листомь · въсѣкомꙋ кто посмотрить на
сєсь листъ · ажє балица воєвода · и драгь мещерь · съзи
дашє црковь · въ имє стго архаггла михаила · на зє
мли тересовскои · и прѣд нами дадошє ѿ своєго ѹрика ·
три сєла манастирю · и єдинъ млинъ: єдно сєло тєрєсь[nota 5]
а дрꙋго кривчичь[nota 6] · а третїє крꙋшєво[nota 7] · и млинъ, що єс на зє
мли длъгополскои[nota 8] · на сопꙋнкы гдє падаєть съпънца
ѹ тисꙋ · да слꙋжєт манастирꙋ стго архаггла михаи(ла)
а по ихь съмрти и дꙋмитрꙋ воєвода · и брать єго ал(є)
(ѯа)ндръ мещерь дадошє · прѣд нами (въ)сѣми тиꙗ
сєла стмꙋ архагглꙋ михаилꙋ, ѿ своєго ѹрика ·
сєло тарась[nota 5], и сєло кривчичь, и сєло крꙋшєво, и млинъ
що єс на зємли длъгополскои · на сопонкы · кдє па
даєт съпѫнца ꙋ тисꙋ · а тиꙗ сєла дадошє прѣд на
ми и на нашє вѣданїє · и с полємь и съ лѣсомь и съ водою ·
и съ въсѣмь прижитком · да бꙋдꙋть манастирꙋ ·
писано под нашими пєчатами на столномъ
мѣстѣ ѹ сигѣтꙋ · въ лѣт ѕ и ц, и ві[nota 9] мсца маꙗ
въ а[nota 10] днь
  1. ↑ Похыбка, мало быти марамꙋрєшскыи.
  2. ↑ Днесь село в румынськуй части Марамороша, Сарвасов (рум. Sarasău).
  3. ↑ Тихый и Ґеровськый туй читают Лев Кабелкович.
  4. ↑ Село Сопунка (рум. Săpânța), што лежит на ріці тої само назвы, днесь у румынськуй части Марамороша.
  5. ↑ 5,0 5,1 Село Тересва в днешнюй Закарпатськуй области.
  6. ↑ Село Кривоє в днешнюй Закарпатськуй области.
  7. ↑ Село Грушово в днешнюй Закарпатськуй области.
  8. ↑ Село Довгоє Поле (рум. Câmpulung la Tisa), днесь у румынськуй части Марамороша.
  9. ↑ Рук 6912 (кириличный запис) уд сотвореня світа[ru], т.є. 1404. рук уд Руздва Христова.
  10. ↑ Першый.

Жерела

[едітовати | едітовати жрідло]
  • Антошин, Н.С. Закарпатская грамота 1404 года // Н.С. Антошин (отв. ред.) Научные записки Ужгородского государственного университета. Т. XIII. Серия историко-филологическая. — Львов: Львов. гос. ун-т им. И. Франка, 1955. — С. 3–62.
  • Геровский, Г. О языке грамоты 1404 года Грушевскому монастырю на Карпатской Руси // Slavia. — 1940. — № 17. — С. 354–373.
  • Петровъ, А. Древнѣйшая церковнославянская грамота 1404 г. о карпаторусской территоріи // Sborník filologický, svazek VIII, část I. — Praha: Česká akademie věd a umění, 1926. — С. 179–184, 234–239.
  • Петровъ, А. Древнѣйшія грамоты по исторіи карпато-русской церкви и іерархіи 1391–1498 г. — Praha: Orbis, 1930. — 229 с. — (Knihovna Sboru pro výzkum Slovenska a Podkarpatské Rusi, č. 1).
  • Tichý, F. Vývoj současného spisovného jazyka na Podkarpatské Rusi — Praha: Orbis, 1938. — 215 с. — (Knihovna Sboru pro výzkum Slovenska a Podkarpatské Rusi, č. 11).

Референції

[едітовати | едітовати жрідло]
  1. ↑ Поз. напр. Дуличенко, А. Письменность и литературные языки Карпатской Руси (XV—XX вв.) — Ужгород: Издательство В. Падяка, 2008. — С. 33. — 908 с. — ISBN 978-966-387-020-5.
  2. ↑ 10. мая 1404 подля нового стилю.
  3. ↑ Петровъ 1926: 235.
  4. ↑ Spinei, V. Moldavia in the 11th–14th Centuries — Bucharest: Editura Academiei Republicii Socialiste România, 1986. — С. 207–208. — 277 с. — (Biblioteca Historica Romaniae. Monographs, XX).
  5. ↑ Петровъ 1930: 107–108.
  6. ↑ Антошин 1955: 11.
  7. ↑ Петровъ 1930: 116–117.
  8. ↑ Петровъ 1930: 116–118.
  9. ↑ Петровъ 1930: 105.
  10. ↑ Петров гадат за копію, бо текст споминат за печаткы, из котрых на найденому документі не є ани сліду (Петровъ 1926: 180).
  11. ↑ Петровъ 1926.
  12. ↑ Tichý 1938: 3–6.
  13. ↑ Геровский 1940, Антошин 1955.
  14. ↑ Петровъ 1926, Геровский 1940: 356.
  15. ↑ Антошин 1955: 61.
  16. ↑ Tichý 1938: 3–4.
  17. ↑ Петровъ 1926: 180, Геровский 1940: 356–358, Антошин 1955: 36, 43, 45–46, 50–51.
  18. ↑ Геровский 1940: 365–366, Антошин 1955: 16–21.
  19. ↑ Геровский 1940: 366–367, Антошин 1955: 27.
  20. ↑ Петровъ 1926: 180–181, Геровский 1940: 369–371, Антошин 1955: 32.
  21. ↑ У формах Тодѣрь, Сигѣту даколи виділи зміну *ō → i (напр. Петровъ 1926: 181, Антошин 1955: 42–43). Ґеровськый (1940: 361–364) тото справедливо удмітовав як анахронізм, а ѣ у сих формах поясньовав як румынськоє написаня[ru] звука /е/.
  22. ↑ Геровский 1940: 359–361.
  23. ↑ Петровъ 1926: 180
  24. ↑ «…он[и] воспроизводят в точности румынское соединение слов boieri de Sărăsău, Nanu de Săpînță, вместо русского прилагательного: сарасовские дворяне, Нан сопунский» (Геровский 1940: 360).
  25. ↑ Фразам немиши от Сарвасова, Нань от Съпѫнкы Антошин (1955) находит южноруські аналоґы (сс. 39–40), а глаголну форму съзидаше пояснює стратов аориста у жывому языкови (сс. 36–37). Нечекані формы локатива на Сопункы, на Сопонкы пояснює авторськов хыбов авадь аналоґійов (с. 33–34).
  26. ↑ «Диалектизмы грамоты говорят о том, что переписчик грамоты был выходцем из среды коренного населения Закарпатья, знал местные говоры, которые, как отмечалось выше, являлись говорами украинского языка» (Антошин 1955: 61).
  27. ↑ Геровский 1940: 372. Поз. тыж Антошин 1955: 45–46 (за вплыв волоськых и молдавськых грамот).
  28. ↑ Поз. транскрипції и зазначкы в роботах Петровъ 1924, Tichý 1938, Геровский 1940, Антошин 1955.
Обтримане з "https://rue.wikipedia.org/w/index.php?title=Грамота_1404._року&oldid=152420"