Сята Моніка

Сята Моніка Моніка
Уроджѣня
Упокоеня
Активность	Пізня Римська імперія
Дѣти	Авґустін з Гіппо, Perpetua of Hippo, Navigius of Hippo
Сята Моніка на Викискладѣ VIAF:102304051; GND:118736671; LCCN:n50004209; FAST:1835555; BNF:11953596v; NLKR/NLC:ola2008419367; Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, Новий енциклопедичний словник, 1911—1916, Енциклопедія Нутталла, A Biographical Dictionary of the Celebrated Women of Every Age and Country Ту можуть быти податкы з Wikidata, не контролованы авторами статѣ

Мо́ніка (дас 332, Таґаст – 387, Остія) была християнськов сятов, матерьов Авґустина Блаженного. Єї памнять честувут у католицькуй и православнуй церьквах, 27. авґуста тай 4. мая удповідно. Покровителька материй, удданых жун, тяжкых супружеств, вберненя рудных ид християнськуй вірі, жертв зрады тай домашнього насилства.

Жывотопис

Подля майпопуларної верзії, Моніка ся родила у Таґасті (днесь Сук Арас, Алжир); позад єї имени ся держит, ож мала берберськоє походжіня. Такой у Таґасті ї рано уддали за язычника-декуріона Патріція, позад котрого вна пережыла многі збыткованя: тот юй зражовав и мав буйный характер. Моніка была межи тым ревнов християнков, и єї сохташ подавати милостыню нужденным, молити ся й жыти подля християнськых обычаюв миреґовали Патріція.

Троє дітий Монікы пережыли ранньоє дітинство: два сыны, Авґустин тай Навіґій, и донька, «Перпетуа» Гіппонійська. Моніка не была годна дати похрестити дітий, и зато ся дуже журила, кой Авґустин тяжко забетежив. Товды попросила Патріція позволити юй дати похрестити сына — тот дав дозвул, айбо забрав свої слова назад, кой дітвак уздоровів.

„Сятый Авґустин и його мати, сята Моніка“ (1846), Арі Шеффер

По выздоровліню Авґустин вюг бетярьськый и (як тото пак сам описав) лінивый жывут, докедь го не дали до школы в Мадавросі (на території нынішнього Алжира). Патріцій умер, кой 17-ручный Авґустин штудовав риторику в Картаґені.

У Картаґені Авґустин прияв маніхеянство. Кой ся вернув домув и яв розказовати за свої маніхейські никаня, Моніка го укіряла гет изза стола. Айбо подля переказув, по сьому юй ся указало видіня, котроє ї переговорило пуйти на примиреня из сыном.

Авґустин тайно втікнув у Рим. Моніка пушла по його слідах, айбо кой прибыла до Рима, сын уже быв у Мілані, и вна рушила туды. Там Авґустин стрітив Амброзія Міланського, вдяку котрому онь у 386. рокови прияв християнство.

У своюй „Сповіди“ Авґустин описав реліґійну практику свої матери (щи з часув, кой она жыла у Таґастови) приносити д ораторіям, покладеным у памнять сятых, кашу, хліб, воду тай вино. У Мілані тоты дары раз выметав на смітя пораяч, а пак єпископ Амброзій заказав Моніці носити дары — арґументувучи тым, ож они годні лишньый раз трутити пияка напити ся тай зато, ож тото дарованя дуже подабало на поганські обычаї — и вна ся послухала.

„	Умісто повного кошара плодув землі вна ся навчила носити на ораторії мученикув повноє серце майгорячых молитв, и уддавати худобным ушытко, што могла — обы причастя ид тілу Господньому могло ся праведно празновати там, де мученикы, наслідувучи Його страсті, уддавали свої жывоты и были увінчані.	”
Авґустин Блаженый, „Сповідь“, книга шеста, часть II

Мощі сятої Монікы у Базіліці ді Сант’Аґостіно, Рим

Моніка провела из сыном шість мирных місяцюв у Кассіціакумі (на днешньый день Кассаґо Бріанца, комуна у таліянськуй Ломбардії), а пак у 387. році Амброзій похрестив Авґустина у церькви сятого Йоана Хрестителя у Мілані. Моніка з Авґустином товды рушили до Африкы, спиравучи ся у Чівітавеккї тай Остії, де Моніка умерла. Смуток позад єї смерти й потручав Авґустина написати „Сповідь“.

Ґалерія

• 
  „Побратя сятої Монікы“ (1441), Антоніо Віваріні
• 
  Статуя сятої Монікы на фасаді даколишньої авґустинської церькви у Таборі, Чеська республіка, дас 1700
• 
  „Ангел ся указує сятуй Моніці“ (1714), Пєтро Маджі
• 
  Фреска Сімона Бенедікта Файстенберґера (1749)
• 
  Сята Моніка, Александер Кабанел
• 
  Релікт у сятоавґустинськуй приходськуй церькви, Баліваґ, Філіпіны
• 
  „Сята Моніка“, Міхаел Віллманн, Націоналный музей у Вроцлаві

Жерела

• Bidart, Frank (1983). Confessional. The Paris Review. https://www.theparisreview.org/poetry/3046/confessional-frank-bidart. 
• Brett, Michael; Fentress, Elizabeth (1997). The Berbers. Wiley-Blackwell. 
• Brown, Peter (2000). Augustine of Hippo: A Biography: New Edition with an Epilogue. Berkeley: University of California Press. 
• McGerr, Patricia (1964). My Brothers, Remember Monica: A Novel of the Mother of Augustine. New York: P. J. Kenedy. 
• Power, Kim (1999). Family, Relatives. in Allan D. Fitzgerald. Augustine through the ages: an encyclopedia. Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans. ISBN 978-0-8028-3843-8. 
• Scott, Paula A. (2004). Santa Monica: a history on the edge. Making of America series. Arcadia. 
• Smither, Howard E. (1977). A History of the Oratorio. UNC Press. ISBN 978-0-8078-1274-7. https://books.google.com/books?id=F7vpR97_&pg=PA98.