Перейти до вмісту

Фавна (божество)

Матеріал з Вікіпедія
Тото статя за римську богыню. Не поплетьте з Фавна або Фавн.

Фа́вна (лат. Fauna МФА: [ˈfau̯na]) є римська богыня, котра подля разных жерел ся держит жонов, сестров[1] авадь доньков Фавна (римського еквівалента Пана).[2] Марк Теренцій Варон раховав ї жунськым удповідником Фавна тай казав, ож усі фавны мали пророчі способності. Фавна щи ся называт Фатуа (лат. Fatua) вадь Фента Фавна (лат. Fenta Fauna).

Имня Fauna тото жунська форма латинського имени Faunus, котрым ся называт божество сілської місности. Само имня Faunus ся вцілови выводит уд праіталіцького *fawe вадь *fawono, уд праіндоевропського *bʰh₂u-n „добродячный“.[3] Зато имня юй Жорж Дюмезіл товмачив як „Добродячна“.[4]

У свойому концептуалному пудході ид римськым божествам, Міхаел Ліпка видит Фавна тай Фавну прикладом характерно римської тенденції ґендерно-компліментарных пар у даякі сфері функціоналности. Дві фіґуры, мужська и жунська, ниґда не мавут єднаку популарность, тай єден партнер (не фурт жона) такоє гибы змоделованый из другого.[5] На розкопках у Екланумі у Ірпінії была найдена оскійська памнятка, котра обсяговала попис „Fatuveís“ (= Fatui, ґенитив єднотного числа), што указує на італіцькоє походжіня концепції.[6] Поєдны верзії такой удмітувут Фавну ги сугубо „штучну конструкцію научної казуїстикы“.[7]

Уд имени божества пушла колективна назывка „фавна“ на звірькув.

Античні інтерпретації

[едітовати | едітовати жрідло]

Варон обясньовав роль Фавна тай Фавны ги пророчых божеств:

Фавны тото богы латинув, так сут и мужськый Фавн, и жунська Фавна; є традиція, ож они сохтовали у хащох говорити за (лат. fari) тото, што ся стане у будучному, через стихы, котрі кличут „сатурнійськыма“, и зато їх называвут „Фавны“, уд „говорити“ (лат. fando).
Марк Теренцій Варон[8]

Мавр Сервій Гонорат ідентифікує Фавна ги Фатукла (лат. Fatuclus) тай каже, ож жона му Фатуа вадь Фавна, выводячи имена, як и Варон, уд лат. fari „говорити“, „бо вни годні пророчити будучность“.[9] Ранньохристиянськый автор Лактанцій называт ї Fenta Fauna тай пише, ож она и сестра, и жона Фавна; подля Лактанція, Фатуа співала лат. fata „судьбы“ жонам, як Фавн співав їх чоловікам.[10] Марк Юніан Юстин писав, ож Фатуа, жона Фавна, „повна божественного духа, ревно проґнозовала будучность ги у безумстві (лат. furor)“, а часослово на божественно іншпіровану бесіду є лат. fatuari.[11]

Хоть дакулко етимолоґув у античности выводили имена Фавна тай Фавн уд лат. fari „говорити“, Макробій Амбросій Теодосій капчав имня Фавны на лат. faveo, favere „облюбовати, укоховати“, „бо вна укохує вшытко, што є на хосен жывым створам“.[12] Подля Макробія, Книгы Понтіфув (libri pontificales) раховали „Бона Деа“, „Фавна“, „Опс“ тай „Фатуа“ именами єдної богыні, Маї.

  1. Chisholm, Hugh, ред.. Fauna. Encyclopædia Britannica. 10 (11th ed.). Cambridge University Press. p. 209. https://en.wikisource.org/wiki/1911_Encyclop%C3%A6dia_Britannica/Fauna. 
  2. Joseph Clyde Murley, The Cults of Cisalpine Gaul (Banta, 1922), p. 28 (зазначує, ож Фавна ся не споминат у пописах у Цізалпійськуй Ґаллії).
  3. de Vaan, Michiel (2008) (по en). Etymological Dictionary of Latin and the other Italic Languages. Brill. p. 205–206. ISBN 9789004167971. https://books.google.com/books?id=ecZ1DwAAQBAJ. 
  4. Georges Dumézil, Camillus: A Study of Indo-European Religion as Roman History (University of California Press, 1980), p. 208.
  5. Michael Lipka, Roman Gods: A Conceptual Approach (Brill, 2009), pp. 141–142
  6. E. Vetter Handbuch der italischen Dialekte Heidelberg 1953 p. 114 n. 165; J. Champeaux "Sortes et divination inspirée. Pour une préhistoire des oracles italiques" in Mélanges de l'École française de Rome. Antiquité 102, 2 1990 p. 824 and n. 52.
  7. Robert Schilling, "Roman Gods," Roman and European Mythologies (University of Chicago Press, 1992, from the French edition of 1981), p. 70.
  8. Varro, De lingua latina 7.36. At 6.55, Varro says that Fatuus and Fatua also derive from fari. Ник. щи Auguste Bouché-Leclercq, Histoire de la divination dans l'Antiquité (Éditions Jérôme Millon, 2003), pp. 902–903.
  9. Мавр Сервій Гонорат, примітка до Енеїды 7.47; ник. щи приміткы до 7.81 тай 8.314.
  10. Лактанцій, Institutiones I 22, 9, цитувучи Ґавія Бассуса.
  11. Юстин, 43.1.8.
  12. Quod omni usui animantium favet: Macrobius, Saturnalia 1.12.21–22, Loeb Classical Library translation, Robert A. Kaster, Macrobius. Saturnalia Books 1–2 (Harvard University Press, 2011), p. 147, note 253.