Фавн
Тото статя за римського бога. Не поплетьте з Фавна (божество) або Фавна.
| Божество хащи, рувнин и полюв Член Di indigetes | |
 Статуя Фавна у палацови Шлосс Нордкірхен | |
| Другі имена | Інуус |
|---|---|
| Центер култа | сятыня на острові Тібер |
| Пол | мужськый |
| Фестівалі | Фавналії (13. фебруара тай 5. децембра) |
| Старшина | Пік и Каненс |
| Консорта (помучникы) | Флора, Маріка, Фавна |
| Потомкы | Латин |
| Еквіваленты | |
| Грецькый | Пан |
У реліґії тай мітолоґії Старовікого Рима, Фавн (лат. Faunus МФА: [ˈfau̯nʊs]) быв божеством хащи, рувнин и полюв; коли ун учинив маржину фертилнов, имня му было Інуус. У літературі ун став рувный из грецькым божеством Паном, по чому го римляне зображовали як рогатого бога.
Фавн быв єдным из майдавньых римськых божеств, знамых ги di indigetes. Подля поета Верґілія, ун быв леґендарным корольом латинув и мав оракуларні способності,[1] його просили порады у сященуй хащи у Тібурі, коло колодязя Албунеї тай на Авентинському берегови такой у старовікому Римови.[2]
Марк Теренцій Варон писав, ож пророчі удповіді Фавн давав у формі сатурнійського стиха.[3] Фавн указовав будучность у снах тай голосах, котрі комуніковали из тыма, ко приходив спати на його території на серсти жертовных ягнят — у процесі, котрый ся кличе інкубаційов.
Вільям Ворд Фавлер предлагав, ож Фавн и Фавоній (римськый буг віхора) ото єдно божество.[4]
Етимолоґія
[едітовати | едітовати жрідло]Имня Фавн (лат. Faunus), типово ся выводит уд праіталіцького *fawe вадь *fawono, што го чинит коґнатом умбрійського fons, foner „милосердный“; уд праіндоевропського *bʰh₂u-n „добродячный“, пор. из староірськым búan „добрый, добродячный, твердый“ тай середньовалійськым bun „дівиця, мила“.[5][6]:102
Иншака теорія держит, ож Фавн ото латинськый дериватив праіндоевропського *dhau-no- („задушовач“, т. є. означувучый „вовка“), котра ся базує на тум, ож дває луперкув (лат. Luperci, у єдн. ч. Lupercus; „вовкочоловікы“, уд лат. lupus „вовк“) часто мавут роль дочасных жерцюв бога Фавна.[7][8] Товды имня Фавн тото коґнат ґрец. θαῦνον thaũnon (май рідкый сінонім ґрец. θηρίον thiríon „дикый звірь“).[9]
Походжіня
[едітовати | едітовати жрідло]Фавн годен мати індоевропськоє походжіня тай быти скапчаным из ведичным богом Рудров.[6] Держит ся, ож йому ся поклоняли традичні римські фармеры перед тым, як ун став божеством природы.[10]
Консорты тай файта
[едітовати | едітовати жрідло]У притчах Фавн ся споминат ги старый король історичного реґіона днешньої Італії Лація, правнук Сатурна, сын Піка, отець Латина через німфу Маріку (котра ся пораз споминат як мати самого Фавна). По смерти ун ся пудняв ид статусови божества земли за свої заслугы перед аґрономійов и розведеньом маржины.
Похожа на нього богыня, Фавна ци Фатуа, держит ся вадь його сестров, вадь жонов му.[2]
Ник. щи
[едітовати | едітовати жрідло]Жерела
[едітовати | едітовати жрідло]- Briquel, Dominique (1974), Le problème des Dauniens, Mélanges de l'école française de Rome 86 (1): 7–40, doi:10.3406/mefr.1974.962, https://www.persee.fr/doc/mefr_0223-5102_1974_num_86_1_962
- de Vaan, Michiel (2008). Etymological Dictionary of Latin and the other Italic Languages. Brill. ISBN 9789004167971. https://books.google.com/books?id=ecZ1DwAAQBAJ.
- The Oxford Classical Dictionary. Oxford, UK: Oxford University Press. 1970. ISBN 0-19-869117-3.
- Nečas Hraste, D.; Vuković, K. (2011), Rudra-Shiva and Silvanus-Faunus: Savage and Propitious, The Journal of Indo-European Studies 39 (1&2): 100–115, ISSN 0092-2323
- Sergent, Bernard (1991), Ethnozoonymes indo-européens, Dialogues d'histoire ancienne 17 (2): 9–55, doi:10.3406/dha.1991.1932, https://www.persee.fr/doc/dha_0755-7256_1991_num_17_2_1932
Референції
[едітовати | едітовати жрідло]- ↑ Про описы Фавна ги оракуларного божества, ник.: Верґілій. Енеїда. vii.81. Овідій. Fasti. iv.649. Ціцерон. De Natura Deorum. ii.6, iii.15. Ціцерон. De Divinatione. i.101. Діонісій Галікарнасськый. Ῥωμαϊκὴ Ἀρχαιολογία. v.16. Плутарх. Numa Pompilius. xv.3. Лактанцій. Institutiones. i.22.9. Сервій. Vergilii Aeneidem Commentarii. viii.314.
- ↑ 2,0 2,1 Peck, Harry (1897). “Faunalia Faustina.” Harper's Dictionary of Classical Literature and Antiquities. Harper & Brothers Publishers. 662-663.
- ↑ Varro. De Lingua Latina. vii. 36.
- ↑ Fowler, W.W. (1899). The Roman Festivals of the Period of the Republic: An introduction to the study of the religion of the Romans. London, UK: Macmillan and Co.. p. 259. https://archive.org/details/romanfestivalsof00fowluoft. [перевірено 2007-06-07].
- ↑ de Vaan, Michiel (2008) (по en). Etymological Dictionary of Latin and the other Italic Languages. Brill. p. 205–206. ISBN 9789004167971. https://books.google.com/books?id=ecZ1DwAAQBAJ.
- ↑ 6,0 6,1 Nečas Hraste, Daniel; Vuković, Krešimir (2011), Rudra-Shiva and Silvanus-Faunus: Savage and propitious, Journal of Indo-European Studies 39 (1–2): 100–115, ISSN 0092-2323
- ↑ Briquel 1974, p. 31.
- ↑ Sergent 1991, p. 18: „… le terme le plus proche est latin Faunus, qui, lié aux Luperci, doit être le loup“.
- ↑ https://lsj.gr/wiki/θαῦνον
- ↑ Faunus (ancient Italian god). Encyclopaedia Britannica. https://www.britannica.com/topic/Faunus. [перевірено 2020-10-23].