ФК Мілан

Тота статья не мать зазначены жерела або одказы, котрыма бы ся потвердила подана ту информация и так бы была овѣрителна. Можете Википедии помочи тым, же ю вылѣпшите викизациов.

Фотбаловый клуб Мілан

Повна назва	Associazione Calcio Milan
Призвіско	Rossoneri («черлено-чорні»)
Курта назва	Мілан
Заложеный	1899 гуд
Зрушеный	Італія
Штадіон	«Сан-Сіро»
Капаціта	80 018
Властник	RedBird Capital Partners (99.93%)
Председа	Паоло Скароні
Тренер	Сержіу Консейсан
Ліґа	Серія A (Італія)
Таліанська Серія A 2023—2024	2. місто
Вебовый сайт	https://www.acmilan.com/it
Home colours Away colours Third colours

Фотбаловый клуб «Мілан» (іт. L’Associazione Calcio Milan) — таліанськый фотбаловый клуб із вароша Мілан. Выступат у вышнуй таліанськуй лізі («Серія A») заєдно із другым міланскым клубом «Інтернаціонале», свойим довічным принциповым соперником у шампіонаті Італії. Фотбалісты «Мілана» гравут у полосатуй черлено-чорнуй формі, уд котрої йде їхня таліанська прозывка «Россонері» (іт. rossoneri від rosso — «черленый» і nero — «чорный»).

Клуб 16. децембра 1899. рока основав анґлічанин Альфред Едвардс, котрый тогды быв британськым віце-консулом у Мілані. У тямку про фундатора клуба сокотит ся анґлійскоє написаня назвы вароша: анґл. Milan вмісто іт. Milano, хотя при Муссоліні назва клуба міняла ся за требованям фашістского панства державы. Айбо, у написаньови й выговорі назвы вароша місным діалектом таліанського языка кунцевого «o» тоже ниє.

«Мілан» — єден із майименитых у світі таліанськых клубу і єден із майудостоєных. За числом побід Ліґы шампіонів (7 трофею) «Мілан» далеко переджає прочі таліанські клубы: «Ювентус» тай «Інтернаціонале» брали сись трофей два і три разы удповідно.

За общов кулькостьов удостоєнь на націоналному уровньови «Мілан» посідат лем третьоє місто, полівлявучи «Ювентусу» тай «Інтернаціонале»: за свою історію «Мілан» 19 раз быв шампіоном Італії, 5 раз брав Кубок Італії, і 7 — Суперкубок Італії.

Історично «Мілан» фурт раховав ся клубом варошського пролетаріатного класа і члену профсоюзу, помежи якых было много трудовых міґранту з юга Італії. В послідні десяторочя симбол пудпоры испытав дакотрых перемін послідь того, як владітильом «Мілана» став конзервативный медіа-маґнат і бывшый міністер-предсідник Італії Сільвіо Берлусконі, а «Інтер» узяв нафтопромысловиць Массімо Моратті, знаємый свойими лівыми взорами. Айбо й до типирь миже уболівальниками «Мілана» переважавут представитилі лівої частины політичного спектеру, тогды як посеред фанату «Інтера» булше конзерватору і поклоннику правых взору.

За резултатами зглядованя, проведеного в 2002. році газетов «L’Espresso», «Мілан» — тритя команда в Італії за числом друкеру. За резултатами зглядованя таліанського Націоналного статистичного інститута, выданого в апрілі 2005. рока, «Мілан» ознав ся другов командов державы, за яку друкерувут дас 7,5. млн. тіфозі.

У 2006. році «Мілан» быв затягнутый до фотбалного скандала, пуд час котрого пять команд вышної таліанської ліґы («Серії А») были заскаржені в учиненьови договорных матчу тай пудкупі арбітру. «Мілан» было покарано знятям 15. очок у далшому розіграші ліґы; послідь апеляції штраф было уменшено до 8. очок. 13. апріля 2017. рока клуб быв офіціално проданый кітайському холдинґу «Rossoneri Sport Investment Lux».

Історія

Основаня

Герберт Кілпін, єден із основателю клуба.

«Крікетный і фотбаловый клуб Мілан» (анґл. Milan Cricket and Foot-Ball Club) быв основаный 16. децембра 1899. рока в корчмі на улици Берке в Мілані. Його основатилями были анґлічани Альфред Едвардс і Герберт Кілпін. Про основаня клуба людность учула двома днями послідь, в понеділок 18. децембра 1899 в газеті «Gazetta dello Sport». Едвардс, став первым президентом клуба. Початково клуб складовав ся із секції крікета, котру вюг Едвард Берра, і секції фотбала, котру вюг Девід Елісон. У Кілпіна, первого воротаря і первого капітана команды, найшов ся спортивный костюм, в котрому ун бавив у фотбал дома в Анґлії; іменно уд сього костюма зачали ся традиційні колоры «Мілана» — черленый тай чорный (іт. rosso і nero) і назва, яка лишила ся за його играчами— россонері (rossoneri — «черлено-чорні»).

В януари 1900. рока «Мілан» вступив до таліанської федерації фотбала. З сього момента команда зачала ставати популанов і престижнов.

«Черлено-чорні» быстро проґресовали і вже у 1901. році взяли свуй первый титул шампіону державы; у фіналови з рахунком 3:0 уни выйграли «Дженоа». Слідуючого рока міланська команда пуд веденьом леґендарного капітана Кілпіна у фіналі програла такуй же «Дженоа», і другый шампіонськый титул міланцям удало ся вийграти лем в 1906. році.

В 1908. році Талінаська федерація фотбала зачала проводити політику вытисканя иноземных играчів із состава таліанськых клубных команд. Довкола сьої політикы у веденьови клуба появила ся вадня; єдна фракція призывала до пудпоры політикы федерації, друга оціньовала нужным домагати недозвул ограничіня односно иноземцю. Выслідком сьої вадні клуб росколов ся; частина його члену пуйшла з «Мілана» і 9. марца основала новый клуб, котрый дустав назву «Межинародный фотбаловый клуб» (іт. Internazionale Football Club), авадь просто «Інтернаціонале».

В 1919. році зачаткова назва клуба Milan Cricket and Foot-Ball Club была поміняна на Milan Football Club.

Темні рокы

Послідь достаня первых трьох шампіонськых титулу в історії клуба зачав ся довгый період «упадка», коли «Мілан», хоть і лишав ся цілый час у вышнуй таліанськуй лізі (раз у Первуй лізі, пак — Серії А затым, як вона была учинена в 1929–1930 роках), айбо неперестано находив ся коло середины турнірної таблиці, ниґда не пуднимавши ся выще третього міста. Но, в сись період дякувучи Пєро Піреллі быв покладеный стадіон «Сан-Сіро».

Ґуннар Ґрен в майці «Мілана», 1950. рокы.

«Казочні пятдесяті»

В повоєнні рокы «Мілан» стало находив ся в трійци майліпшых клубу державы. Пару раз міланці оказовали ся за крок уд шампіонства, і 1951. накониць добыли його в четвертый раз у своюй історії, послідь 44-річної перервы.

1950. рокы — золотый період для «Мілана», в составі котрого зарьовали такі звізды, ги именитоє шведськоє тріо Ґре-Но-Лі (Ґуннар Ґрен, Ґуннар Нордал і Нілс Лідголм), Лоренцо Буффон і Карло Анновацці. «Россонері» выйграли престижный Латиньскый Кубок в 1951. і 1956. роках тай тричі (в 1955/56., 1956/57. і 1958/59. роках) ставали шампіонами Італії дякувучи ґолам Ґуннара Нордаля, пятиразового майліпшого бомбардира сезона, тактичным схемам Нілса Лідголма, раз півзащитника, а пак ліберо, непущаючуй обороні, орґанізовануй Чезаре Малдіні. З 1947. по 1957. рокы, «Мілан» не понижовав ся в турнірнуй таблиці ниже третього міста.

Ера Рокко

Послідь сьомого шампіонства, выдобутого пуд веденьом Джузеппе Віані, вже через три рокы — в сезоні 1961/62 — новый тренер клуба Нерео Рокко привюг «Мілан» до восьмого титула, котрый став возможным дякувучи майстернуй грі молодого Джанні Рівера і ґолам Жозе Алтафіні. Ґолы сього бомбардира удиграли рішающу роль у выграші «Міланом» Кубка Шампіону; сесе трафило ся в 1963. році на леґендарному лондонському стадіонови «Вемблі», де Мілан выйграв портуґалську «Бенфіку» з рахунком 3:1. «Мілан» став первым таліанськым клубом, якому вдало ся выдобути сю награду.

Юбілейноє шампіонство тай первый раз у Серії B

В сезоні 1972/73 «Мілан» быв на крок уд цілі выйграти юбілейный титул, айбо в послідньому матчови шампіоната програли «Вероні». В тот же час 1970. рокы удзначали ся возростаньом хаоса у вышному управліньови клуба. В сезоні 1976/77 клуб уваров ся выльоту до нижної ліґы (Серії B) лем в послідньому колі шампіоната. В слідуючому сезоні главным тренером свого бывшого клуба став Нільс Лідхольм, якому вдало ся підохотити команду, принажувучи ид нюй талановитых молодых играчу; сезон 1977/78 «Мілан» окончив на четвертому місті, а в 1978/79 накониць взяв десятый шампіонськый титул, через дисять року послідь передущого.

Не позеравучи на голосну выйгру, в слідуючому сезоні «Мілан» чекало майсерйозноє потрясіня в його історії. В кунци сезона выбухнув букмекерськый скандал, пуд час котрого высвітлило ся, ож дакотрі играчі тай фотбалні функціонеры Серії А дуставали гроші уд букмекеру за нагодні діля них резултаты ігор. Резолуція органу спортивної юстиіції передвиділо высланя «Мілана» (вєдно з «Лаціо») до нижної ліґы (Серії B) і доживотну дискваліфікацію президента «Мілана» Феліче Коломбо.

В 1981. році клуб з новым президентом Гаетано Мораццоні у чолі выйграв шампіонат Серії B і вернув ся до вышного дивізіона. В 1982. році президентом клуба став Джузеппе Фаріна, айбо се не спасло «Мілан» уд повторного вильоту до Серії B, сього раза — через не файну игру (сись сезон быв майпаскудным в історії клуба).

Президентство Джузеппе Фаріны

В сезоні 1982/83 клуб пуд веденьом нового тренера Іларіо Кастаньєра зась вернув ся у Серію А; Мілан окончив сись сезон на восьмому місті.

Літом 1985. рока «Мілан» купив у «Ювентуса» Паоло Россі, шампіона світа 1982. рока і владітиля Золотого мяча. Команда значно окріпла.

На зачаткови нового рока появили ся фінансові проблемы. На поміч клубу прийшов міланськый подузятник і медіа-маґнат Сільвіо Берлусконі. 20. фебруара 1986. рока ун купив клуб. Слідуючого літа в своюй бесіді з приводу удкрытя очередного сезону ун поклав нову задачу веденьови клуба: «Мы мусиме стати майсилнов командов у світі».

Сілвіо Берлусконі і «бессмертні» Саккі (1987–1991)

З приходом нового владітиля клуб пережив истиноє возрожіня. Айбо в первый сезон під веденьом Берлусконі «Міланови» тяжко йшла игра, не на команду, яка ставит си ціль дустаня «скудетто». Уднука сезона пуйшов у демісію тренер Нільс Лідхольм, і його замінив Фабіо Капелло. Молодому тренеру вдало ся привести клуб на шостоє місто в турнірнуй таблиці.

Літом 1987. рока Берлусконі установив головным тренером клуба Арріґо Саккі, котрый увів доцілком новый стиль игры, основаный на зоналнуй обороні, перфектнуй тактиці созданя оффсайда, муцному уґрупуваньови в цинтрі поля і годнуй атаці.

Такій в первый сезон Арріґо Саккі на посаді тренера «Мілан» выйграв шампіонат Італії, в єденадцятый раз у своюй історії.

В слідуючому сезоні 1988/89 в фіналови Кубка Шампіону на стадіонови «Камп Ноу» в Барцелоні «Мілан» перебировав румуньську «Стяуа» з рахунком 4:0, вийгравши свуй третый Кубок Шампіону.

В Італії того сезона «Мілан» взяв свуй первый Суперкубок Італії, а в шампіонаті посів третьоє місто.

Слідуючого рока «Мілан» наново выйграв Кубок Шампіону, сього раза перебировавши у фіналови «Бенфіку» з рахунком 1:0 (ґол забив Франк Рейкаард), Суперкубок Европы (выйгра за резултатами двох матчу над «Барцелонов» — 1:1 і 1:0) і Межиконтиненталный кубок (выграє 1:0 в доповнителный час над колумбийськым «Насьональом» з Медельїна). у шампіонаті заняли другоє місто.

В сезонови 1990/91 «Мілан» в третый раз взяв Мижеконтиненталный кубок, а щи другый Суперкубок Европы. В шампіонаті Італії «Мілан» назад оказав ся на другому місті.

«Непоборні» Капелло (1991–1996)

Фабіо Капелло

В слідуючому сезоні головным тренером клуба став Фабіо Капелло. Пуд веденьом Капелло «Мілан» взяв дванадцятоє «скудетто» і удкрыв багатый на успіхы період в своюй історії, пуд час котрого команда дустала прозывку «Мілан непоборных» (іт. Il Milan degli Invincibili). В сьому сезонови клуб набрав в шампіонаті 56 очок, не програвши ниякого матча.

Слідуючого сезона 1992/93 «Мілан» опять выборов шампіонськый титул, тринадцятый в історії. Прото, на европейському уровньови на заваді «Мілана» до Кубка Европы став марсельськый «Олімпік», котрый выйграв у фіналному матчови з рахунком 1:0. Айбо через тринадцять року, в януарі 2006. року, бывшый играч «Марселя» Жан-Жак Ейделі признав ся, ож побідитилі Ліґы Шампіону 1993. року перед фіналным матчом з «Міланом» спожили допінґ. Айбо ниякых наслідків сись скандал не мав.

«Голландска ера» в історії «Мілана» довершила ся; головными героями слідуючого сезону 1993/94. року стали чорногориць Деян Савічевич, хорват Звонімір Бобан та французы Жан-Пєр Папен і Марсель Десаї. «Мілан» взяли титул шампіона Европы у матчі у Атенах 18. мая 1994. рока з «Барцелонов» выйгравши з рахунком 4:0. В націоналному шампіонаті «Мілан» тоже добыв выйграш, доставши чотирнадцятый шампіонськый титул (третьоє скудетто пудряд).

В сезоні 1995/96, послідньому сезоні «еры Капелло», «Мілан» зась здобыват скудетто, вже шістнадцятоє у своюй історії і четвертоє за послідні пять року;

Табарес і вертаня Саккі і Капелло: криза 1996–1998

«Мілан» трафив у глыбоку кризу, пуд час котрої клуб оказовав ся в близости ид «зоні вильоту» в шампіонаті Італії. У невдачах команды винили хыбы тренеру, айбо насправді клуб просто переживав мінянку поколінь.

Сезон Табареса і Саккі (1996–1997)

Літом 1996. рока головным тренером «Мілана» став уруґвайиць Оскар Табарес; преса і друкеры встріли се призначіня із скептицизмом. Основный состав команды почти не поміняв ся руняно з переднішным сезоном.

Тяжкость, котру переживав клуб, досягло вывершіня в домашньому пройграші уд «Ювентуса» 6. апрїля 1997 із розгромным рахунком 1:6.

Алберто Дзаккероні

16. скудетто

1998. рока головным тренером «Мілана» став Алберто Дзаккероні, перспективный тренер, котрый в переднішньому сезоні досяг значущого проґресу з «Удінезе», приятно счудовав друкеру і експерту свойов атакувалнов игров із модельов 3-4-3. Уже в первому свойому міланському сезоні 1998/99 Дзаккероні заклав фундамент нового цикла возрожіня команды, выйгравши шістнадцятоє скудетто, котрым клуб удсятковав сторочну ручницю свойого основаня. Свуй переможный сезон «Мілан» удиграв за любенов модельов нового тренера 1-3-4-3: Абяті; Сала, Костакурта, Малдіні; Хелвег, Альбертіні, Амброзіні, Гульєлмінпєтро; Бобан (Леонардо), Бірхоф, Веа.

Андрій Шевченко

Андрій Шевченко

1999. рока до «Мілана» прийшов молодый украйинськый нападающый Андрій Шевченко, котрый на дальші шість року став єдным з ведучых играчів команды, а в 2004. році взяв «Золотый мяч» як майліпшый фотбаліста Европы. В шампіонаті Італії клуб фінішовав на третуй позиції. Шевченко з 24 забитыми ґолами став майліпшым бомбардиром шампіонату вже у свуй первый сезон в Серії А.

Карло Анчелотті

Від Теріма до Анчелотті

2001. рока новым тренером «Мілана» став турецькый знатиль Фатіх Терім. Ун привюг до команды звізд світового уровня Руя Кошту і Філіппо Індзаґі, а щи Хаві Морено і Косміна Контру. До «Мілана» прилучили ся Мартін Лаурсен і бывшый играч «Інтера» Андреа Пірло. Хотя «Мілан» зачав сезон удачно, вже в новембрі ун оказав ся за преділом пяти майвышных ланок турнірної таблиці; послідь сього Фатіх Терім пуйшов у демісію полівивши містом Карло Анчелотті. Анчелотті вдало ся довести клуб до полуфінала Кубка УЕФА, де «Мілан» пройграв від Дортмундскої «Боруссії». В націоналному шампіонаті, попиля неравну игру, клуб возмуг ся реалізовати основноє завданя сезона— кваліфікувати ся діля участи в Лізі Шампіону.

Вертаня на вирьх: шампіоны Европы 2003

Сезон 2002/03 року став для «Мілана» сезоном возрожіня. Як приказовали наблюдатилі, клуб грав у зрілищный фотбал, котрый базовав ся на владіньови мячом і технічнуй первектности играчу, і повнов міров розкрыв вшиткі ліпшины новаторської формації 4-3-1-2, заведеної Карлом Анчелотті шпеціално діля того, обы у нюй могли єдночасно грати і Мануел Руй Кошта, і Андреа Пірло.

Фінал Ліґы Шампіону 2002–2003 удіяв ся в Манчестері. Основный і доповнителный час поєдинка завершили ся без ґолу, і доля шампіонського титулу рішала ся в послідьматчевых пеналті. Нелсон Діда удбив три удары, Джанлуїджі Буффон — 2, а Андрій Шевченко завдав рішающый удар, котрый принюс «россонері» титул.

Скудетто 2004

Южна трібуна стадіона «Сан-Сіро», котрк традиційно пуднимавут друкеры «Мілана», 16. мая 2004. рока послідь выйграша «Мілана» над «Брешійов» (4:2), котра принесла клубови 17. шампіонство.

Сяткованя 17. скудетто на Домскій площи в Мілані.

В сезонї 2003/04 удяяло ся вертаня «Мілана» на вирьх таліанського фотбала. Клуб выйграв сімнадцятый у своюй історії шампіонськый титул за два туры до кунця турніра.

2005: другі в Італії тай в Европі

Сезон 2004/05 «Мілан» зась провів на дуже файному уровньови, айбо став за крок уд выйграшу. В націоналному шампіонаті цілый сезон «Мілан» йшов не відстаючи з «Ювентусом», айбо 8. мая 2005 в очному противостані на «Сан-Сіро» туринці были ліпшыми; сись пройграш кощовав «россонері» шампіонства.

Темноє пятно: «Стамбулськоє чудо»

У фінальному матчі 25. мая 2005 у Стамбулі против «Ліверпуля» первый тайм завершив ся з рахунком 3:0 на хосен «Мілана» дякувучи ґолу Паоло Мальдіні тай дубльови Ернана Креспо. Айбо в другому таймі «Мілан» неждано стратив сю грубу перевагу, пропустивши три ґолы лем за шість минут. Рахунок изсокотив ся ремізованым, і шампіон Европы мав познати ся в серії послідьматчовых пеналті, в котрій міланцям тричі не вдало ся попасти у ворота; при чому послідный третый промах допустив Шевченко. «Мілан» програв сись матч.

Шампіоны Европы 2007: реванш

У маї 2006. рока з клуба пуйшли такі значущі играчі, як Мануел Руй Кошта (перейшов до «Бенфікы»), Яап Стам (вернув ся до Голандії), і Андрій Шевченко (перейшов до лондонского «Челсі»). Пару днями пак, 15. юна 2006 рока, єдномысленым рішеньом акціонеру Сільвіо Берлусконі быв выбраный на посаду президента клуба.

«Мілан» доста легко пройшов у фінал, де встрів ся з «Ліверпулом», добывши шанс взяти реванш за пройграш у фіналі Ліґы Шампіону 2005. рока.

Сього разу удача была на боці «Мілана», котрый у фінальнуй игрі в Атенах выйграв з рахунком 2:1 послідь напнутого матча, в якому ниякый з соперників не мав перевагы, но міланці змогли ліпше схосновати шансы. На дубль Філіппо Індзаґі анґлійці удповіли ґолом Дірка Кейта, айбо «Мілану» вдало ся удержати рахунок і стати шампіонами Европы.

Успіхы Массіміліано Аллеґрі, відход леґенд та зачаток кризы (2009—2014)

Массіміліано Аллеґрі

Сезон 2010–11 команда зачала із Массіміліано Аллеґрі, молодым таліанськым тренером. Літом команду лишили багаторочні ветераны Діда тай Каха Каладзе, а ключовым усиленьом став шведскый нападающый Златан Ібраґімович, котрый до сього играв у шампіонаті Італії за принциповых сопернику — «Ювентус» тай «Інтернаціонале».

«Мілан» сього сезонп выйграв Шампіонат італії первый раз від 2004 року.

Затраченя опытных игравчу, і такуй продажа лідеру: Златана Ібраґімовича, Тіаґу Сілвы, Алешандре Пату, потягнули за собов кризу резултату. На зимну перерву команда пішла на сьомому місті у Серії А. Зимов клуб купив нападающого Маріо Балотеллі, котрый забивши 12 ґолів у 13 матчах, значущо поміг у другуй частині шампіоната. Послідь обновліня турніра «Мілан» у двадцятьох матчах пройграв лем раз тай побировав фінішовати на третьому місті.

Довершеня епохы Берлусконі та зміна владителю (2014—2019)

Перед зачатком сезона 2014–15 поставити ся у чоло команды довірили щи єднуй леґенді клуба — Філіппо Індзаґі. Послідь зимової перервы їх постигла криза, яка опустила клуб на десятоє місто. Індзаґі было выповіжено.

Вінченцо Монтелла

Сезон 2016–17 команда зачала з тренером Вінченцо Монтеллов. Сись сезон быв не онь значущым, но вдало ся выйграти «Ювентус» у матчови за Суперкубок Італії.

13. апріля, новым владітильом став кітайскый бізнесмен Лі Юнхун. Сума угоды продажа составила €740 млн, з котрых €220 млн мали быти схосновані для гашеня довгу клуба.

10. юла 2018. рока Лі Юнхун не побировав исповнити свої кредитні довжності перед американськым хедж-фондом «Elliott Management Corporation», що знаменовало переход клуба пуд веденя сьої компанії. 21. юла 2018. рока удіяла ся нарада на котруй офіціално было выповіжено бывшых діректору клубу Марко Фассоне тай Массіміліано Мірабеллі, а Паоло Скароні став новым президентом клуба.

Удрожіня команды за Стефано Піолі

Сезон 2019–20 команда зачала з тренером Марко Джампаоло, котрого было выпровіжено вже через сім туру шампіоната. Його замінив Стефано Піолі, котрый мав узяти чоло команды лем до конца сезона. Проґреса резултату не было, а на зимну перерву команда пішла на єдинацятому місті. Зимов в команду вернув ся леґендарный Златан Ібраґімович. У марци сезон было застановено через пандемію COVID-19, а послідь обновіня перемагань «Мілан» выдав серію із дванадцяти матчу без пройграшу, фінішіровавши на шостому місті.

Друкарі сяткують шампіонство на Пяцца-дель-Дуомо

Слідуючый шампіонат команда зачала дуже файно. «Мілан» лідіровав до зачатка фебруара, но пак быв спад і «россонері» фінішировали на другому місті.

Діаґрама резултатів у чемпіонатї Італії, зачинаючи з основаня Серії A.

Кімната трофеїв «Мілана», розміщена уднука штаб-квартиры клуба.

Одкликаня

• Офіціалный сайт клуба ит.англ.исп.  яп.ар.
• Фан-сайт клуба ит. англ. яп.
• Milan Soccer Forum