ФК Мілан

Діалект: верьховинськый

---

Тота статья не мать зазначены жерела або одказы, котрыма бы ся потвердила подана ту информация и так бы была овѣрителна. Можете Википедии помочи тым, же ю вылѣпшите викизациов.

ФК Мілан

Home colours Away colours Third colours

Фотбаловый клуб Мілан

Повна назва	Associazione Calcio Milan
Призвіско	Rossoneri («черлено-чорнї»)
Курта назва	Мілан
Заложеный	1899 рік
Зрушеный	Італія
Штадіон	«Сан-Сіро»
Капаціта	80 018
Властник	Паоло Скароні
Тренер	Сержіу Консейсан
Ліґа	Серія A (Італія)
Італійська Серія A 2023—2024	2. місто
Вебовый сайт	https://www.acmilan.com/it
Home colours Away colours Third colours

Фотбаловый клуб «Мілан» (іт. L’Associazione Calcio Milan) — італійськый фотбаловый клуб із міста Милано. Выступат у вышній італійській лізї («Серія A») заєдно із другым міланскым клубом «Інтернаціонале», свойим довічным прінціповым соперником у шампіонатї Італії. Фотбалісты «Мілану» грают у полосатій черлено-чорній формі, від якої йде їхня італійська прозывка «Россонері» (іт. rossoneri від rosso — «черленый» і nero — «чорный»).

Клуб 16. децембра 1899. року основав анґлічанин Альфред Едвардс, якый тогды быв брітанськым віце-консулом у Міланї. У тямку про фундатора клуба сокотит ся анґлійскоє написаня назвы вароша: анґл. Milan вмісто іт. Milano, хотя за часів Муссолїнї назва клубу мінялася за требованям фашістского панства державы. Айбо, у написанї й выговорі назвы вароша місцевым діалектом італійского языка концевого «o» тоже не є.

«Мілан» — єден із майименитых у світі італійскых клубів і єден із майудостоєных. За числом побід Ліґы шампіонів (7 трофеїв) «Мілан» далеко переджає прочі італійскі клубы: «Ювентус» тай «Інтернаціонале» брали сесь трофей два і три разы відповідно.

За общов кількістю удостоєнь на національному уровнї «Мілан» посідат лем третёє місто, полївляючи«Ювентусу» тай «Інтернаціонале»: за свою історію «Мілан» 19 разів быв шампіоном Італії, 5 разів брав Кубок Італії, і 7 — Суперкубок Італії.

Історично «Мілан» фурт раховав ся клубом варошского пролетаріатного класу і членів профсоюзїв, помежи якых было много трудовых міґрантїв з юга Італії. В послїднї десятороччя симбол підпоры испытав дакотрых перемін послїдь того, як владїтелём «Мілана» став конзервативный медіа-маґнат і бывшый міністер-предсїдник Італії Сїльвіо Берлусконї, а «Інтер» узяв нафтопромысловець Массімо Мораттї, знаємый свойими лївыми взорами. Айбо й до тепирь серед уболівальників «Мілану» переважають представителї лївої частины полїтичного спектеру, тодыж як посеред фанатїв «Інтеру» більше конзерваторів і поклонників правых взорів.

За резултатами зглядованя, проведеного в 2002. роцї газетов «L’Espresso», «Мілан» — третя команда в Італії за кількістёв друкерів. За резултатами зглядованя італійского Національного статістичного інстітуту, выданого в апрїлї 2005. року, «Мілан» ознався другов командов державы, за яку друкеруют приблизно 7,5. млн. тїфозї.

У 2006. роцї «Мілан» быв затянугтый до фотбалного скандалу, під час якого пять команд вишної італійскої ліґы («Серії А») были заскарженї в учиненї договорных матчів тай підкупі арбітрів. «Мілан» было покарано знятям 15 очок у далшому розїграші ліґы; послїдь апеляції штраф было уменшено до 8 очок. 13.  апрїля 2017. року клуб быв офіційно проданый кітайскому холдінгу «Rossoneri Sport Investment Lux».

Історія

Основаня

Герберт Кілпін, єден із основателїв клубу.

«Крікетный і фотбаловый клуб Мілан» (анґл. Milan Cricket and Foot-Ball Club) быв основаный 16. децембра 1899. року у корчмі на улици Берке в Милано. Ёго основателями были анґлічани Альфред Едвардс і Герберт Кілпін. Про основаня клубу людность учула двома днями послїдь, в понедїлёк 18. децембра 1899 в газетї «Gazetta dello Sport». Едвардс, став первым презідентом клубу. Початково клуб складовався із секції крікета, яку вів Едвард Берра, і секції фотбала, яку вів Девід Елїсон. У Кілпіна, первого воротаря і первого капітана команды, найшов ся спортивный костюм, в якому він бавив у фотбал дома в Анґлії; іменно від сёго костюму зачалися традиційнї колоры «Мілана» — черленый тай чорный (іт. rosso і nero) і назва, яка лишила ся за ёго гравцями — россонері (rossoneri — «черлено-чорнї»).

В януари 1900. року «Мілан» вступив до Італійської федерації фотбала. З сёго моменту команда зачала ставати популянов і престіжнов.

«Черлено-чорнї» быстро проґресували і вже у 1901. роцї взяли свій первый тітул шампіонїв державы; у фіналї з рахунком 3:0 вни выйграли «Дженоа». Слїдуючого року міланска команда під веденём легендарного капітана Кілпіна у фіналї програла тїй же «Дженоа», і другый шампіонскый тітул міланцям вдало ся вийграти лем в 1906. роцї.

В 1908. роцї Італійска федерація фотбалу зачала проводити полїтику вытисканя иноземных играчів із состава італійскых клубных команд. Довкола сёї полїтикы в управлїнї клубу появила ся вадня; єдна фракція призывала до підпоры полїтикы федерації, друга оцінёвала нужным домагати скасуваня ограничень односно иноземців. Выслїдком сёї ваднї клуб росколовся; частина ёго членів пішла з «Мілану» і 9. марца основала новый клуб, якый достав назву «Межинародный фотбаловый клуб» (іт. Internazionale Football Club), авадь просто «Інтернаціонале».

В 1919. роцї зачаткова назва клуба Milan Cricket and Foot-Ball Club была поміняна на Milan Football Club.

Темнї рокы

послїдь достаня первых трёх шампіонськых тітулїв в історії клубу почав ся довгый період «упадку», коли «Мілан», хоть і лишав ся цїлый час у вишній італійській лізї (раз у Первій лізї, пак — Серії А затым, як вона была учинена в 1929–1930 роках), айбо неперестано находив ся коло середины турнірної таблицї, ниґда не підоймавши ся выще третёго міста. Но, в сесь період дякуючи Пєро Піреллі быв покладеный стадїон «Сан-Сіро».

Ґуннар Ґрен в майцї «Мілана», 1950. рокы.

«Казочнї пятдесятї»

В повоєннї рокы «Мілан» стало находив ся в трійци майлїпшых клубів державы. Пару раз міланцї оказовали ся за крок від шампіонства, і 1951 наконець добыли ёго в четвертый раз у своїй історії, послїдь 44-річної перервы.

1950. рокы — золотый період для «Мілана», в составі якого сияли такі звізды, як именитоє шведске тріо Ґре-Но-Лі (Ґуннар Ґрен, Ґуннар Нордал і Нілс Лідголм), Лоренцо Буффон і Карло Анновацці. «Россонері» выграли престіжный Латиньскый Кубок в 1951. і 1956. роках і тричі (в 1955/56., 1956/57. і 1958/59. роках) ставали шампіонами Італії дякуючи голам Ґуннара Нордаля, пятиразового майлїпшого бомбардира сезону, тактичным схемам Нілса Лідголма, раз півзащитника, а пак лїберо, непущаючій оборонї, орґанїзованій Чезаре Малдіні. З 1947. по 1957. рокы, «Мілан» не понижовав ся в турнірній таблиці ниже третёго міста.

Ера Рокко

Послїдь сёмого шампіонства, выдобутого під веденём Джузеппе Віані, вже через три рокы — в сезонї 1961/62 — новый тренер клубу Нерео Рокко привів «Мілан» до восьмого тітула, якый став вожможным дякуючи майстерній грі молодого Джанні Рівера і голам Жозе Алтафіні. Ґолы сёго бомбардира відіграли рішающу роль у выграші «Міланом» Кубка Шампіонїв; сесе трафило ся в 1963. роцї на леґендарному лондонскому стадїонї «Вемблі», де Мілан выйграв портуґальску «Бенфіку» з рахунком 3:1. «Мілан» став первым італійськым клубом, якому вдало ся выдобути сю награду.

«Мілан» під веденём Нерео Рокко дїйсно являв собов єдну з майлїпшых команд того часу, крішталїзуючи і розвиваючи стиль гры, якый пак быв знаємый як «італійскый». Рокко вынайшов тактичну схему защиты, яка стала відомов під назвов «катеначо».

Ювілейноє шампіонство тай первый раз у Серії B

В сезонї 1972/73 «Мілан» быв на крок від цїлї выйграти юбілейный тітул, айбо в послїднёму матчі шампіонату програли «Веронї». В тот же час 1970. рокы відзначали ся возростанём хаоса у вишному упралїнї клубу. В сезонї 1976/77 избежав вилёту до нижної ліґи (Серії B) лем в послїднёму колї шампіонату. В слїдуючому сезонї главным тренером свого бывшого клуба став Нільс Лїдхольм, якому вдало ся підохотити команду, принажуючи до неї талановитых молодых играчів; сезон 1977/78 поновленый «Мілан» окончив на четвертому містї, а в 1978/79 наконець взяв десятый шампіонськый тітул, через десять років послїдь попередного.

Не позераючи на голосну выйгру, в слїдуючому сезонї «Мілан» чекало майсерёзноє потрясеня в ёго історії. В конци сезону выбухнув букмекерскый скандал, під час якого высвітлило ся, ош дакотрі играчі тай фотбалнї функціонеры Серії А доставали гроші від букмекерів за нагоднї для них резултати ігор. Резолуція органїв спортивної юстіції передвидїло высланя «Мілана» (разом з «Лаціо») до нижної ліґы (Серії B) і доживотну діскваліфікацію президента «Мілана» Феліче Коломбо.

В 1981. роцї клуб з новым президентом Гаетано Мораццоні у чолї выйграв шампіонат Серії B і вернув ся до вышного дівізіону. В 1982. роцї презідентом клубу став Джузеппе Фаріна, айбо се не спасло «Мілан» від повторного вилёту до Серії B, сёго разу — через не файну игру (сесь сезон быв майпаскудным в історії клуба).

Презідентство Джузеппе Фаріны

В сезонї 1982/83 клуб під веденём нового тренера Іларіо Кастаньєра зась вернувся у Серію А; Мілан окончив сесь сезон на восьмому містї.

Лїтом 1985. року «Мілан» купив у «Ювентуса» Паоло Россі, шампіона світу 1982. року і владїтеля Золотого мяча. Команда значно окріпла.

На зачатку нового року появили ся фінансові проблемы. На поміч клубу прийшов миланскый подузятник і медіа-маґнат Сїльвіо Берлусконї. 20. фебруара 1986. року він купив клуб. Слїдуючого лїта в своїй бесїдї з приводу відкритя очередного сезону він поклав нову задачу управлїня клуба: «Мы мусиме стати майсилнов командов у світї».

Сілвіо Берлусконі і «бессмертнї» Саккі (1987–1991)

З приходом нового владїтеля клуб пережив истиноє возроженя. Айбо в первый сезон під веденём Берлусконї «Міланови» тяжко йшла игра, не на команду, яка ставит собі цїль достаня «скудетто». Уднука сезона пішов у демісію тренер Нільс Лідхольм, і ёго замінив Фабіо Капелло. Молодому тренеру вдало ся привести клуб на пятоє місто в турнїрній таблицї.

Файл:Sacchi.JPG

Арріґо Саккі

Файл:Gullit.jpg

Рууд Ґулліт, владїтель «Золотої лобды» 1987.

Лїтом 1987. року Берлусконї установив головным тренером клубу Арріґо Саккі, якый ввів доцїлком новый стиль игры, основаный на зоналній оборонї, перфектній тактицї созданя оффсайду, моцному уґрупуванї в центрі поля і годній атацї.

Такій в первый сезон Арріґо Саккі на посадї тренера «Мілан» выйграв шампіонат Італії, в єденадцятый раз у своїй історії.

В слїдуючому сезонї 1988/89 в фіналї Кубка Шампіонїв на стадїонї «Ноу Камп» в Барцелонї «Мілан» перебировав румуньску «Стяуа» з рахунком 4:0, вийгравши свій третый Кубок Шампіонів.

В Італії того сезону «Мілан» взяв свій первый Суперкубок Італії, а в шампіонаті посів третёє місто.

Наступного року «Мілан» наново выйграв Кубок Шампіонів, сёго разу перебировавши у фіналї «Бенфіку» з рахунком 1:0 (ґол забив Франк Рейкаард), Суперкубок Европы (выйгра за резултатами двох матчів над «Барцелонов» — 1:1 і 1:0) і Межиконтіненталный кубок (виграє 1:0 в доповнителный час над колумбийскым «Насёналём» з Медельїна). у шампіонатї заняли другоє місто.

В сезонї 1990/91 «Мілан» в третый раз взяв Мижеконтиненталный кубок, а щи другый Суперкубок Европы. В шампіонатї Італії «Мілан» назад оказав ся на другому містї.

«Непоборнї» Капелло (1991–1996)

Фабіо Капелло

В слїдуючому сезонї головным тренером клубу став Фабіо Капелло. Під веденём Капелло «Мілан» взяв дванадцятоє «скудетто» і відкрыв багатый на успіхы період в своїй історії, під час якого команда достала прозывку «Мілан непоборных» (іт. Il Milan degli Invincibili). В сёму сезонї клуб набрав в шампіонатї 56 очок, не програши ниякого матча.

Слїдуючого сезону 1992/93 «Мілан» опять выборов шампіонськый тітул, тринадцятый в історії. Прото, на европейскому уровнї на завадї «Мілану» до Кубка Европы став марсельскый«Олімпік», якый выйграв у фінальному матчови з рахунком 1:0. Айбо через тринадцять років, в януарі 2006. року, бывшый играч «Марселя» Жан-Жак Ейделі признав ся, ош побідителї Ліґи Шампіонів 1993. року перед фіналным матчом з «Міланом» спожили допінґ. Айбо ниякых наслїдків сесь скандал не мав.

«Голландска ера» в історії «Мілана» довершила ся; головными героями слїдуючого сезону 1993/94. років стали чорногорець Деян Савічевич, хорват Звонїмір Бобан та французы Жан-Пєр Папен і Марсель Десаї. «Мілан» взяли тітул шампіона Европы у матчі у Атенах 18. мая 1994. року з «Барцелонов» выйгравши з рахунком 4:0. В націоналному шампіонатї «Мілан» тоже добыв выйграш, доставшы чотирнадцятый шампіонськый тітул (третёє скудетто підряд).

В сезонї 1995/96, послїдному сезонї «еры Капелло», «Мілан» зась здобыват скудетто, вже шістнадцятоє у своїй історії і четвертоє за послїднї пять років;

Табарес і вертаня Саккі і Капелло: криза 1996–1998

«Мілан» трафив у глыбоку кризу, під час якої клуб оказовав ся в близостї до «зоны вилёту» в шампіонатї Італії. В невдачах команды винили хыбы тренерів, айбо цїле клуб просто переживав зміну поколїнь.

Сезон Табареса і Саккі (1996–1997)

Лїтом 1996. року головным тренером «Мілана» став уруґваєць Оскар Табарес; преса і друкеры встріли се призначеня із скептіцізмом. Основный состав команды почти не поміняв ся порівняно з переднїшным сезоном.

Чажкость, шо їх переживав клуб, досягли вывершення в домашнёму пройграші від «Ювентуса» 6. апрїля 1997 з розгромным рахунком 1:6.

Алберто Дзаккероні

16. скудетто

1998. року головным тренером «Мілана» став Алберто Дзаккероні, перспективный тренер, якый в переднїшёму сезонї досяг значущого проґресу з «Удінезе», приятно счудовав друкарів і експертів своёв атакувалнов игров із моделёв 3-4-3. Вже в первому своёму міланському сезонї 1998/99 Дзаккероні заклав фундамент нового цикла возроженя команды, выйгравшы шістнадцятоє скудетто, якым клуб відсяткував сторочну рочницю свого основаня. Свій переможный сезон «Мілан» відіграв за любенов моделю нового тренера 1-3-4-3: Абяті; Сала, Костакурта, Малдіні; Хелвег, Альбертіні, Амброзіні, Гульєлмінпєтро; Бобан (Леонардо), Бірхоф, Веа.

Андрій Шевченко

Андрій Шевченко

1999. року до «Мілана» прийшов молодый украйинськый нападающый Андрій Шевченко, якый на далші шість років став одным з ведучых играчів команды, а в 2004. роцї взяв «Золотый мяч» як майлїпшый фотбаліста Европы. В шампіонатї Італії клуб фінішовав на третій позиції. Шевченко з 24 забитыми ґолами став майлїпшым бомбардиром шампіонату вже у свій первый сезон в Серії А.

Карло Анчелотті

Від Теріма до Анчелотті

2001. року новым тренером «Мілана» став турецькый знатель Фатіх Терім. Він привів до команды звізд світового уровня Руя Кошту і Філіппо Індзаґі, а щи Хаві Морено і Косміна Контру. До «Мілана» прилучилися Мартін Лаурсен і бывшый играч «Інтера» Андреа Пірло. Хотя «Мілан» зачав сезон удачно, вже в новембрі він оказав ся за предїлом пяти майвышных ланок турнірної таблицї; послїдь сёго Фатіх Терім пішов у демісію полївивши містом Карло Анчелотті. Анчелоттї вдало ся довести клуб до полуфіналу Кубка УЕФА, де «Мілан» пройграв від дортмундскої «Боруссії». В національному шампіонатї, попиля неравну игру, клуб возмог ся реалізовати основноє завданя сезону — кваліфікувати ся для участи в Лізі Шампіонів.

Вертаня на верьх: шампіоны Европы 2003

Сезон 2002/03 років став для «Мілана» сезоном возроженя. Як приказовали наблюдателї, клуб грав у зрілищный фотбал, якый базовав ся на владїнї мячом і технічній первектности игравчів, і повнов міров розкрыв вшиткі лїпшины новаторскої формації 4-3-1-2, заведеної Карлом Анчелотті шпеціално для того, обы у ній могли єдночасно грати і Мануел Руй Кошта, і Андреа Пірло.

Фінал Ліґы Шампіонів 2002–2003 удїяв ся в Манчестері. Основный і доповнителный час поєдинка завершили ся без голів, і доля шампіонського тітулу рішала ся в послїдьматчевых пеналті. Нелсон Діда відбив три удары, Джанлуїджі Буффон — 2, а Андрій Шевченко завдав рішающый удар, якый приніс «россонері» тітул.

Скудетто 2004

Южна трібуна стадїону «Сан-Сіро», яку традиційно піднимают друкарі «Мілана», 16. мая 2004. року послїдь выйграша «Мілана» над «Брешіёю» (4:2), яка принесла клубу 17. шампіонство.

Сяткуваня 17. скудетто на Домскій площи в Милано.

В сезонї 2003/04 удїяло ся вертаня «Мілана» на верьх італійского фотбалу. Клуб выйграв сїмнадцятый у своїй історії шампіонськый тітул за два туры до конця турніру.

2005: другі в Італії тай в Европі

Сезон 2004/05 «Мілан» зась провів на дуже файному рівні, айбо став за крок від выйграшу. В націоналному шампіонатї цїлый сезон «Мілан» йшов не відстаючи з «Ювентусом», айбо 8. мая 2005 в очному противостанї на «Сан-Сіро» туринцї были лїпшыми; сесь пройграш кощовав «россонері» шампіонства.

Темноє пятно: «Стамбулськоє чудо»

У фінальному матчі 25. мая 2005 у Стамбулі против «Ліверпуля» первый тайм завершив ся з рахунком 3:0 на хосен «Мілана» дякуючи ґолу Паоло Мальдінї тай дублю Ернана Креспо. Айбо в другому таймі «Мілан» неждано стратив сю грубу перевагу, пропустивши три ґолы лем за шість минут. Рахунок изсокотив ся ремізованым, і шампіон Европы мав познати ся в серії послїдьматчовых пеналтї, в якій міланцям тричі не вдало ся попасти у ворота; при чому послїдный третый промах допустив Шевченко. «Мілан» програв сесь матч.

Шампіоны Европы 2007: реванш

У маї 2006. року з клуба пішли такі значущі играчі, як Мануел Руй Кошта (перейшов до «Бенфікы»), Яап Стам (вернув ся до Голандії), і Андрій Шевченко (перейшов до лондонского «Челсі»). Пару днями пак, 15. юна 2006 року, єдномысленым рішенём акціонерів Сільвіо Берлусконї быв выбраный на посаду презідента клуба.

«Мілан» доста легко пройшов у фінал, де встрівся з «Ліверпулём», добывши шанс взяти реванш за пройграш у фіналї Ліґы Шампіонів 2005. року.

Сёго разу удача была на боцї «Мілана», якый у фінальній игрі в Атенах выйграв з рахунком 2:1 послїдь напнутого матча, в якому ниякый з соперників не мав перевагы, но міланцї змогли краще хосновати шансами. На дубль Філіппо Індзаґі анґлійці відповіли голом Дірка Кейта, айбо «Мілану» вдало ся удержати рахунок і стати шампіонами Европы.

Успіхы Массіміліано Аллеґрі, відход леґенд та зачаток кризы (2009—2014)

Массіміліано Аллеґрі

Сезон 2010–11 команда зачала із Массіміліано Аллеґрі, молодым італійськым тренером. Лїтом команду лишили багаторочнї ветераны Діда тай Каха Каладзе, а ключовым усиленям став шведскый нападающый Златан Ібраґімович, якый до сёго играв у шампіонатї Італії за прінціповых соперників — «Ювентус» та «Інтернаціонале».

«Мілан» сёго сезону выйграв Шампіонат італії первый раз від 2004 року.

Затраченя опытных игравчів, і такій продажа лїдерів: Златана Ібраґімовича, Тіаґу Сілвы, Алешандре Пату, потягнули за собов кризу резултатів. На зимну перерву команда пішла на сёмому місті у Серії А. Зимов клуб купив нападающого Маріо Балотеллї, якый забивши 12 ґолів у 13 матчах, значущо поміг у другій частинї шампіонату. Послїдь обновленя турніру «Мілан» у двадцятёх матчах пройграв лем раз тай побировав фінішувати на третёму місті.

Довершеня епохы Берлусконї та зміна владителїв (2014—2019)

Перед зачатком сезону 2014–15 поставити ся у чоло команды довірили щи єдній леґендї клуба — Філіппо Індзаґі. Послїдь зимової перервы їх постигла криза, яка опустила клуб на десятоє місто. Індзаґі было выповіжено.

Вінченцо Монтелла

Сезон 2016–17 команда зачала з тренером Вінченцо Монтеллов. Сесь сезон быв не онь значущым, но вдало ся выйграти «Ювентус» у матчи за Суперкубок Італії.

13. апрїля, новым владїтелём став кітайскый бізнесмен Лі Юнхун. Сума угоды продажа составила €740 млн, з якых €220 млн мали быти хоснованї для гашеня довгів клуба.

10. юла 2018. року Лі Юнхун не побировав исповнити свої кредітнї довжностї перед американськым хедж-фондом «Elliott Management Corporation», шо знаменовало переход клуба під веденя сёї компанії. 21. юла 2018. року подїяла ся нарада на якій офіціално было выповіжено бывшых діректорів клубу Марко Фассоне тай Массіміліано Мірабеллі, а Паоло Скароні став новым презідентом клубу.

Відроженя команды за Стефано Піолї

Сезон 2019–20 команда зачала з тренером Марко Джампаоло, якого было выпровіжено вже через сїм турів шампіонату. Ёго замінив Стефано Піолі, якый мав взяти чоло команды лем до конца сезону. Проґреса резултатїв не было, а на зимну перерву команда пішла на єдинацятому місті. Зимов в команду вернув ся леґендарный Златан Ібраґімович. У марці сезон было застановено через пандемію COVID-19, а послїдь обновеня змагань «Мілан» выдав серію із дванадцяти матчів без пройграшів, фінішіровавши на шостому містї.

Друкарі сяткують шампіонство на Пяцца-дель-Дуомо

Слїдуючый шампіонат команда зачала дуже файно. «Мілан» лідірував до зачатка фебруара, но пак быв спад і «россонері» фінішировали на другому місті.

Тепирь команда не лідірує у Серії А, й вылїтїла із ЛЧ, за то владїє Суперкубком 2024/25.

Діаґрама резултатів у чемпіонатї Італії, зачинаючи з основаня Серії A.

Кімната трофеїв «Мілана», розміщена уднука штаб-квартиры клуба.

Одкликаня

• Офіціалный сайт клуба ит.англ.исп.  яп.ар.
• Фан-сайт клуба ит. англ. яп.
• Milan Soccer Forum