Словенізація

Языкова карта Словеньска за даными списованя 2021 року

Словеніза́ція авадь словакізáція (словен. slovakizácia, мад. szlovákosítás) — політика словеньскых властных штруктур и сукупность условій спрямованых на проведеня културных перемін, што силує людий несловеньского етнічкого происхождіня ставать уразливыма до асиміляції (ставати словенами) сись процес мож назвати «прискореныв асиміляціёв». У історичному контекстови понятя «словенізація» годно означати державну політику, изпрямовану на сотворіня націоналной державы ге у Словеньску, так и у бывшому Чехословеньску.

Исе понятя хоснує ся про мадяр, русинӯв, полякӯв, ґуралю̄в, німцю̄в тай жидӯв. Кідь політику «словенізації» до мадяр мож объяснити удповідёв словен на ихню «мадяризацію» мадярами до німцю̄в понімеченям, то «словакізації» до русинӯв, які жадных утискӯв на словен не чинили объяснити тяжко.

Русины

Система етнічкых границь Пряшовщины иппен тяжка и мінлива. Довгоє совмістноє житя словенӯв, русинӯв (давно по-словеньскы Rusnáci) и мадяр призвели ид языковӯв словенізації русинӯв, а у дакотрых містах (на югови у Кошиччині и у варошах) мадяризації. Єднак у обойых припадках они созранили Униатьску віру. До 1920 року греко-католикы говорящі по-словеньскы становили переходну ґрупу миже русинами (через віру и сохташ) и словенами (через язык). Их число незпадавучи росло по мірі перехода русинӯв на словеньскый язык. Словенізація усилила ся при Чехословеньску, кой русины не никавучи на трібованя и мітинґы містных за припоєня Пряшовщины и Кошиччины ид Пудкарпатьскӯв Руси так и не добили ся свого и єдинственный урядный язык мали чиськый и словеньскый. Греко-католикы и Православні усё май часто стали зачати ся словенами. Число Русинӯв ураховати дуже тяжко, бо и чехослоеньска и мадярьскы списованя суть не точны. На території Словеньска могло жити уж 80 до 250 тысяч русинӯв по словам етноґрафӯв. Давліня на русинӯв у Словеньску усилило ся из 1919 року кой зачала ся проґрама Словенізації уд Словеньской Народной Партії, она сотрудничала из Мадярьскый меншынов но удвергала любы компромісы из русинами, того русины были настроєны на сотрудничество из чиськыми партіями котры занимали нейтралітет по русиньскому звіданёви.

Пӯсля Другої світової війни почався поступовий наступ на русинів-українців Чехословаччини, хоть им и обіцяли шырокі културні права. Раз одбыв ся переход русиньскых шкӯл на словеньскый язык (1949 — 60 шкӯл, 1952 — 60 24, 1961 — 63 — 160). Словацька влада зачала силовати русиньскых и украйиньскых учителю̄в до лишаня ними свого міста роботы, их силовали проходити перекваліфікацію и хосновали леш словеньскый язык у учбовому процесови. У 1968 році исе узвало страйкы.^{[жрідло?]}

Процес «словенізації» русинӯв ишов, и иде ныні. Так у 1921 році у с. Руська русины становили 70,17% містного люда, у 2001 році уже жаден жытель не идентифіковав ся русином. Така же ситуація у с. Дзитрих, де у 1921 році 93,08% жытелю̄в становили русины, а ужек у 2001 році жоден ёго жытель не назвав ся русином. У 1921 році у с. Руська Быстра 98,59% ёго жытелю̄в становили русины, а у 2001 році леш 3,91% ёго жытелю̄в называли ся русинами.^{[жрідло?]}

У 1990 році, при пудпорі словеньской власти, на противовіс «Союзу русинів-українців Словаччини» взникла «Русиньска оброда», котра фунґує про интересы русинӯв у противовіс украйинофілам. Ге зазначив Микола Мушинка (словеньскый фолклоріста русиньского происхождіня, літературознатель, бібліоґраф), до розкола русинӯв Словеньска на украйинофілӯв и тых ко ся обстав русином ото «є леш переходным етапом до повной словенізації русинӯв».^{[жрідло?]}