Перейти до вмісту

Русиньскы діалекты

Матеріал з Вікіпедія
Мапа русиньскых діалектів

Руси́ньскы діалéкты (руснáцькы діалéкты) — теріторіалны варіанты русиньского языка, розшырены в карпатьскых реґіонах на выходнім Словеньску, на западнїй Українї (в Закарпатьскій, Чернівецькій, Львівскій і Івано-Франківскій области) прилеглых областях Мадярьска і Румуньска. Як ай меджі переселенцями жыючі компактно в северній Сербії і выходній Хорватії і прилеглых в розлічных реґіонах Польска і Україны. Выдїляють два головных діалектных реґіонів — выходославяньску підкарпаторусиньску, котра приналежна до єдиного діалектного контінуіта з югозападным діалектом україньского языка, і паноньско-русиньскый (южнорусиньскый), котры сі споють особливости западославяньскых і выходославяньскых і одчасти ай южнославяньскых языковых підґруп[1][2][3].

Скоро, і часто ай в сучасности, в славістіцї, і передовшыткым в українській языкознательной традіції, підкарпаторусиньскы діалекты розглядали (або ся істо стали поважовати) за ґрупу карпатьскых діалектів южнозападных україньскых говорів меджі нима ай лемківскы, середнёкарпатьскы і бойковскы говоры[3][4][5][6], а южнорусиньскы говоры поважовали (або поважають) як переходны україньскы бачваньскы (бачваньско-сремскы) говоры з великым выходославяньскым впливом[7][~ 1].

Южнорусиньска діалектна область є достаточно єднородна, роздїл меджі говорами окремых сел Паноньскых (Войводиньскых) Русинів по цїлім незначны[9][10][11]. Карпаторусиньска діалектна область обсягує дакілько ґруп і підґруп говорів, роздїл меджі котрыма ся проявляють на вшыткых языковых уровнях — в фонетіцї, обсягуючій прозодії, в морфолоґії, сінтаксісї і лексіцї. Чім близше ку западным граніцям карпаторусиньской діалектной области, тым векше ся в говорах розшырены западославяньскы языковы знакы, і наопак, чім близше ку выходным граніцям, тым векше українськых языковых знаків ся в говорах стрїчає[3]. Днесь проходить ку поступной зміны внутрішнїх діалектных граніць історічно взникнутого карпаторусиньского ареалу під впливом граніць сучасных штатів (урядных языків штатів, в котрых жыють Русины)[12].

Русиньскый є плуріцентрічный язык. В каждім з штатів, в котрых жыють Русины, ся вытворили або ся вытваряють списовны нормы на основі містьскых говорів[8] — паноньско-русиньскый (або тыж южнорусиньскый; в Сербії і Хорватії — вытворена на основі говора села Руськый Керестур)[11], пряшівско-русиньскый (на Словеньску — вытвореный на основі выходоземпліньскых і западоземпліньскых діалектів)[13][14][~ 2], пряшівско-русиньскый (на Словеньску — вытворена на основі западоземпліньскых і выходоземпліньскых діалектів), лемківскый (в Польску — вытворена на основі переважно западных северолемківскых говорів) [16], підкарпатьскый (в Українї — утвореный в розлічных варіантах, як правило з оглядом на особитости трёх головных підкарпатьскых діалектных ґруп, ужаньского, боржавского і мараморошского)[17][18][19] і «мадярьско-русиньскый» (у Мадярщінї — утвореный на основі різнородных підкарпатьскых говорів Україны з оглядом на елементы містьского комловшского говору)[20][21][22].

Референції

[едітовати | едітовати жрідло]

Коментарії

  1. ↑ Почас «соціалістічного періоду» ся во вшыткых країнах, де жыли Русины во Выходній Европі, окрем Югославії, русиньскы діалекты поважовали ся частёв україньского языка, а самы Русины ся поважовали за етноґрафічну ґрупу Українцїв[8].
  2. ↑ Ґрупы выходоземпліньскых і западоземпліньскых діалектів суть зазначены в класіфікації Георгія Геровского. Діалекты приближно того істого ареалу в класіфікації Зузаны Ганудель означують до сниньской ґрупы діалектів[15].

Жрїдла

  1. ↑ 'Скорвид С. С.'. Русинский язык // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец — М.: Науч. изд-во «БРЭ», 2015. — Т. 29. Румыния — Сен-Жан-де-Люз. — 768 с. — ISBN 978-5-85270-366-8. русс.(Перевірено 10 новембра 2020)
  2. ↑ Скорвид С. С.. Серболужицкий (серболужицкие) и русинский (русинские) языки: к проблеме их сравнительно-исторической и синхронной общности // Исследование славянских языков в русле традиций сравнительно-исторического и сопоставительного языкознания. Информационные материалы и тезисы докладов международной конференции — М.: Издательство Московского университета, 2001. — С. 113—115. — 152 с. — ISBN 5-211-04448-7.(Перевірено 10 новембра 2020)
  3. ↑ 3,0 3,1 3,2 Ванько Ю. Русиньскый язык. Карпатьскы русиньскы діалекты. Пряшів. Архівна копія з оріґінала зроблена 2012-09-11. https://archive.today/20120911052130/http://www.rusynacademy.sk/rusynski/rusyn_jazyk.html%23%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%8C%D1%81%D0%BA%D1%8B_%D1%80%D1%83%D1%81%D0%B8%D0%BD%D1%8C%D1%81%D0%BA%D1%8B_%D0%B4%D1%96%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%8B. (Перевірено 10 новембра 2020)
  4. ↑ Жовтобрюх М. А., Молдован А. М.. Восточнославянские языки. Украинский язык // Языки мира. Славянские языки / А. М. Молдован, С. С. Скорвид, А. А. Кибрик и др — М.: Academia, 2005. — С. 541—542, 545. — 656 с. — ISBN 5-87444-216-2.
  5. ↑ Гриценко П. Ю. Південно-західне наріччя Шаблона:Wayback // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.(Перевірено 30 авґуста 2017)
  6. ↑ Чучка П. П.[uk] Русиньска мова Шаблона:Wayback // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.(Перевірено 30 авґуста 2017)
  7. ↑ Белей Л. О.[uk] Русиньска мова в Югославiï та в Хорватiï Шаблона:Wayback // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.(Перевірено 30 авґуста 2017)
  8. ↑ 8,0 8,1 Магочий П. Р. Русиньскый язык: дотеперь досягнуты выслїдкы і задачі до будучности. Пряшів. Архівна копія з оріґінала зроблена 2021-01-13. https://archive.today/20210113023944/http://www.rusynacademy.sk/rusynski/rusyn_jazyk.html%23%D0%A0%D1%83%D1%81%D0%B8%D0%BD%D1%8C%D1%81%D0%BA%D1%8B%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA:. (Перевірено 10 новембра 2020)
  9. ↑ Дуличенко А. Д.. Введение в славянскую филологию — 2-е изд., стер. — М.: Флинта, 2014. — С. 640. — 720 с. — ISBN 978-5-9765-0321-2.
  10. ↑ Чарский В. В.. Южнорусинский язык сегодня: статус и перспективы // Язык и социум: Материалы VII Междунар. науч. конф., г. Минск, 1—2 декабря 2006 г. В 2 ч. Ч. 1 / под общ. ред. Л. Н. Чумак — Минск, 2007 С. 78. — ISBN 978-985-500-097-7.(Перевірено 16 фебруара 2022)
  11. ↑ 11,0 11,1 Рамач Ю[rue]. ІІ. Літературный язык. Войводина // Русиньскый язык / Redaktor naukowy Paul Robert Magocsi — Uniwersytet Opolski — Instytut filologii Polskiej, 2004. — С. 277. — 484 с. — (Najnowsze dzieje języków słowiańskich). — ISBN 83-86881-38-0.
  12. ↑ Рабус А., Шимон А. На новых путях ісслідованя русинськых діалекту: Корпус розговорного русинського языка // Русиньскый літературный язык на Словакії. 20 років кодіфікації — Rusínsky spisovný jazyk na Slovensku. 20 rokov kodifikácie (Зборник рефератів з IV. Міджінародного конґресу русиньского языка. Пряшів, 23. — 25. 09. 2015) / зост. i одп. ред. Кветослава Копорова. — Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові. Iнштiтут русиньского языка i културы, 2015. — С. 41—42. — ISBN 978-80-555-1521-2. Архивировано из первоисточника 31 януара 2021.(Перевірено 10 новембра 2020)
  13. ↑ Ванько 2007. Pogreška u predlošku sfn: ne postoji izvor s oznakom: CITEREFВанько2007 (pomoć)
  14. ↑ Dudášová-Kriššáková 2015. Pogreška u predlošku sfn: ne postoji izvor s oznakom: CITEREFDudášová-Kriššáková2015 (pomoć)
  15. ↑ Цітрякова З. К шпеціфічным знакам діалектів ареалу Сниньского окресу на выход од рїкы Цірохы // Дінамічны процесы в сучасній славістіцї присвячени 80. народенинам доц. ПгДр. Василя Ябура / ред. Кветослава Копорова. — Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові. Iнштiтут русиньского языка i културы, 2016. — С. 2—3.
  16. ↑ Алексеева М. М.. Лемки-переселенцы в Польше: Этническое самосознание и языковая ориентация // {{{тітул}}} / Отв. редактор Г. П. Нещименко — М.: «Рукописные памятники Древней Руси», 2015. — С. 69. — 376 с. — (Studia philologica). — ISBN 978-5-9905759-8-1.
  17. ↑ Падяк В. И.. Языкова сітуація на Підкарпатській Руси: проблемы и перспективы // Языкова култура і языкова норма в русиньскім языку — Jazyková kultúra a jazyková norma v rusínskom jazyku (Зборник рефератів із міджінародного научного семінаря Языкова култура і языкова норма в русиньскім языку, котрый ся одбыв 27. — 28. септембра 2007 на Пряшівскій універзітї в Пряшові.) / зост. Анна Плїшкова. — Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові. Інштітут реґіоналных і народностных штудій, 2007. — С. 79—81. — ISBN 978-80-8068-710-6. Архивировано из первоисточника 17 авґуста 2022.(Перевірено 24 октобра 2020)
  18. ↑ Падяк В. И.. Повышение статуса карпаторусинского языка до уровня литературного (письменного) стандарта в Украине (2004—2014) // Славянская микрофилология (Slavica Tartuensia XI (Tartu Ülikool / Тартуский университет) — Slavic Eurasian Studies № 34) / Під редакціёв Александр Дуліченко і Мотоки Номати[en]. — Sapporo, Tartu: Slavic-Eurasian Research Center[en], Hokkaido University; Slaavi Filoloogia Osakond, Tartu Ülikool. — С. 147—149. — ISBN 978-4-938637-94-1. Архивировано из первоисточника 3 новембра 2020.(Перевірено 24 октобра 2020)
  19. ↑ Александр Дуліченко. Письменность и литературные языки Карпатской Руси (XV—XX вв.) — Ужгород: Издательство В. Падяка. — С. 20. — 908 с. — ISBN 978-966-387-020-5. Архивированная копия. http://www.lemko.org/pdf/Dulichenko.pdf. [перевірено 2021-01-29]. (Перевірено 6 новембра 2020)
  20. ↑ Михал Капраль. Якый язык мають кодіфіковати мадярські Русины? // Языкова култура і языкова норма в русиньскім языку (Зборник рефератів із міджінародного научного семінаря Языкова култура і языкова норма в русиньскім языку, котрый ся одбыв 27. — 28. септембра 2007 на Пряшівскій універзітї в Пряшові) / Анна Плїшкова (зост.). — Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові. Інштітут реґіоналных і народностных штудій, 2007. — С. 89—90. — ISBN 978-80-8068-710-6.
  21. ↑ Михал Капраль. Kultúrny život a edukácia Rusínov v Maďarsku // Русиньскый літературный язык на Словакії. 20 років кодіфікації — Rusínsky spisovný jazyk na Slovensku. 20 rokov kodifikácie (Зборник рефератів з IV. Міджінародного конґресу русиньского языка. Пряшів, 23. — 25. 09. 2015) / зост. i одп. ред. Копорова Кветослава. — Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові. Iнштiтут русиньского языка i културы, 2015. — С. 93. — ISBN 978-80-555-1521-2. Архивировано из первоисточника 31 януара 2021.
  22. ↑ Михал Капраль. Русинськый язык у Мадярщинї по 1989 рокови // Рiчник Руской Бурсы. — 2019. — Т. 15 : Русины по 1989 р. — розвитя i змiны. — С. 176—177. — ISSN 1892-222X. — doi:10.12797/RRB.15.2019.15.05 Архивировано из первоисточника 21 януара 2021.(Перевірено 10 новембра 2020)

Література

[едітовати | едітовати жрідло]

Одказы

[едітовати | едітовати жрідло]

Шаблона:Русиньскы діалекты Шаблона:Русины Шаблона:Русиньский язык

Обтримане з "https://rue.wikipedia.org/w/index.php?title=Русиньскы_діалекты&oldid=153959"