Перейти до вмісту

Кваґа

Зо сторінкы Вікіпедія
Кваґа
Temporal range: Calabrian (stage) to Holocene
Самиця кваґы у Лондонськум зоопарку в 1870. році, єден из двох зафотоґрафованых жывыма екземпларув
Ступінь огрожіня
Біолоґічна класіфікація
род: Equus
вид: quagga
Subspecies: quagga
Даколишньый ареал означеный черленым
Synonyms
Таксідермії у Музейови природознательства у Бамберґови, Музейови природознательства у Берліні, Націоналнум музейови Шкоції и Музейови природознательства у Базелови. Из верьхньых двох были взяті примірникы ДНК, а на нижнюм лівум образчику указана самиця, котра была сфотоґрафована у Лондонському зоопаркови.

Ква́ґа вадь ква́ха (нід. quagga ['kwɑːxɑː];[2] Equus quagga quagga) є вымершый пудвид степової зебры у Южнуй Африці, котрый у 19. сторочу довели до вымираня вадасков. Довгый час ся брав окремым видом, айбо зглядованя мітохондріалного ДНК указали, ож кваґа є пудвидом степової зебры; недавні зглядованя щи указувут, ож кваґа є майюжнов клінов авадь екотипом виду.

Держит ся, ож кваґа была дас 257 цм довга и 125–135 цм высока у плечох. Удличала ся уд другых зебр тым, ож мала барнасті тай білі партиці головно на переднюй части тіла, а ззаду тіло юй было барнастоє и зафарбленоє суцілно, май подабавучи на кунськоє. Розміт партичок ся читаво варійовав у особин. Мало што ся знає за справованя кваґув, айбо годно быти, ож они ся збирали у табуны по 30–50 особин. Рахує ся, ож кваґы были дикі тай енерґічні, айбо при тум май благі як бурчелові зебры. Нима даколи было повно у Кару Капської провінції и южнуй части Оранжової слобудної державы.

По тому, як ся зачало європськоє заселеня Южної Африкы, на кваґу ся правила інтенсивна вадаска; подакотрі особины ся вывозили у зоопаркы в Європі, айбо проґрамы розпложованя не были успішні. Послідні дикі кваґы жыли у Оранжовуй слобуднуй державі, и до 1878. року вни вымерли. Послідня жыва особина кваґы у неволи умерла в Амстердамови 12. авґуста 1883. Лишек дві кваґы были при жывоті зафотоґрафовані, и на днешньый день ся всокотили лиш 23 шкуры. У 1984 кваґа стала першов вымерлов звірьков, котруй проаналізовали ДНК. Проєкт Кваґа пробує назад вывести кваґув через селекцію бурчеловых зебрув из партицьовыми мінтями, похожыми на кваґові.

Таксономія

[едітовати | едітовати жрідло]

Історично ся припущало, ож назывка кваґа вадь кваха пушла уд койкойського (готентотського) назвы зебры (пор. llkoaah „зебра“ языком цоа),[3] тото ономатопея (звуконаслідованя), котра подабат на клич кваґы, котру транскрибовали ги „ква-ха-ха“,[4] „квахаа“[5] вадь „уґґа“.[6] Назывка дотеперь ся колоквіално хоснує на степову зебру.[4]

Ілустрації нетиповых кваґ: горі 1804. року авторства Семуела Даніелла, а долув 1841. року авторства Чарлза Гемілтона Сміта, котрі были базов про пропоновані пудвиды E. q. danielli тай вид Hippotigris isabellinus удповідно

Подля нідерландського натуралішты Пітера Боддерта у 1778, кваґа класифіковала як окремый вид, Equus quagga.[7] Традиційно ся кваґа, як и другі степові и горні зебры, клала у пудруд Hippotigris.[8] Тримле ся, ож британськый зоолоґ Реджіналд Ініс Покок у 1902. році першый припустив, ож кваґа — пудвид степової зебры. Позаяк кваґа была научно описана и названа перед степовов зебров, тріноміална назва кваґы стала E. quagga quagga подля тої схемы, и другі пудвиды степової зебры ся кладут так само пуд E. quagga.[9]

Попис

[едітовати | едітовати жрідло]
Чотыри из пяти знаных фотоґрафій лондонської самиці, 1863–1870 (майзнама на зачаткови сиї статі)

Тримле ся, ож кваґа мала дас 257 цм у довготу и 125–135 цм у высоту до плечий.[10] На основі замірув шкур быв учиненый услідок, ож самиці были многым май довгі и мало май высокі уд самцюв.[11] Кваґы мали унікалні мінті шкуры межи коньовыми: спереду подобні до зебровых, а ззаду — до кунськых.[12] На голові тай шиї мали барнасті тай білі партиці, барнасті верьхні часті, білі черева, хвосты тай лабы. Партиці были майгрубі на голові тай шиї, и поступово ставали май слабо выражені долув.[10] Мали шыроку партицю темного цвіта на плечох, стоячу гриву з барнастыма и білыма партичками.[6]

Кваґы мали значный поліморфізм: подакотрі особины почти не мали партицюв, а другі мали мінті, похожі на вымершу популацію бурчелової зебры.[10] Позад фотоґрафій и письменых пописув ся держит, ож кваґы мали світлі партиці на темнуй позадині, на удлику уд другых зебр. Німецькый натуралішта Райнголд Рау, закладатель Проєкта Кваґа, казав, ож исе оптична ілузія: ож посправді партиці грубі и темні, а позадина є кремово-біла.[10]

Образ жеребця у менажерії Лудвіка XVI. у Версайови, авторства Ніколаса Марехала, 1793

Кваґы бывали у майюжному крайцьови ареала пошыріня зебр и зато мали грубу зимову шкуру, котра линяла кажджый рук. Череп кваґы мав прямый профіль и западавучу удну діастему, быв шырокый из узков тылнов кустков.[13][14] Ги другі степові зебры, кваґы не мали складкы на шиї як у горных зебр.[15] Справленоє у 2004. році морфолоґічноє зглядованя установило, ож кустякові рисы южної бурчелової зебры и кваґы ся збігали, и їх не мож было розличити. Подакотрі особины щий были в плані партиць помежи сими двома пудвидами, и жыві доныні бурчелові зебры усе щи мавут мінті партиць, котрі покрывавут лиш часть їхнього тіла. На днешньый день ся обставут подакотрі таксідермовані особины кваґ и южных бурчеловых зебр, котрі сут натулько похожі єдна на другу, ож їх не мож розличити вадь ідентифіковати як єден из пудвидув, бо не записані дані за їх ориґіналну локацію.[13]

Удношіня з людьми

[едітовати | едітовати жрідло]
Стереоґрафії 1864. року, найдені у 2022, на котрых указана кваґа и другі звірькы на фермі в Оранжовуй слобуднуй державі (горі) тай дереворит 1868. року, вчиненый на їх основі

Кваґы были найдені у пещернум уміню, приписованум южноафриканському народови сан.[16] Їх было легко находити тай забивати, того на кваґу вадасили ранні нідерландські колонізаторы тай пак афріканеры зад мняса вадь шкур. Годно быти, ож кваґа была вразлива ид вымираньови позад свого ограниченого ареала пошыреня.[17] Місні фермеры хосновали їх на сокочіня свої маржины, бо кваґы сохтовали нападати на тых, ко ся пробовав вломити на ферму.[17] Кваґы ся описовали як енерґічні тай доста нервозні створы, а май самці. Кваґ вывозили у європські зоопаркы и пробовали розводити у Лондонському зоопаркови, айбо тоты провбы ся сперли, кой єдиный жеребець розмиреґовавши ся убив ся, бючи ся об стіну.[18] При тому кваґы в неволи у європськых зоопарках ся описовали ги май благі уд бурчеловых зебрув.[19] Єдна особина кваґы подля документації прожыла у неволи 21 рук и 4 місяці, и умерла у 1872.[19]

Кваґа ся довгый час держала добрым кандидатом на одомашненя, бо ся раховала майблагов из пудвидув зебры. Нідерландські колонішты у Южнуй Африці розниковали таку можность, бо їхні імпортні робочі коні не дуже добрі ся адаптововали ид кліматови тай часто умирали уд африканського кунського мору.[20][21] У 1843. році британськый натуралішта Чарлз Гемілтон Сміт писав, ож кваґа была „безперечно майліпшым кандидатом про одомашненя, позад як свої силы, так и послушности“. Были споминкы за прирученых вадь одомашненых кваґ у Южнуй Африці. У Європі два жеребці даколи возили фаетон лондонського шеріфа на зачаткови 19. стороча.[22][23]

Референції

[едітовати | едітовати жрідло]
  1. ↑ Hack, M.A.; East, R.; Rubenstein, D.I. (2008), Equus quagga ssp. quagga, 2008, doi:10.2305/IUCN.UK.2008.RLTS.T7957A12876306.en 
  2. ↑ Max, D. T. (1 January 2006). "Can You Revive an Extinct Animal?". The New York Times. Retrieved 3 March 2014.
  3. ↑ Möller, Lucie (2017). Of the same breath: indigenous animal and place names. Bloemfontein: Sun Press. ISBN 978-1-928424-02-4. 
  4. ↑ 4,0 4,1 Skinner, J. D.; Chimimba, C. T (2005). Equidae. The Mammals of the Southern African Subregion (3rd ed.). Cambridge: Cambridge University Press. с. 537–546. ISBN 978-0-521-84418-5. 
  5. ↑ Max, D. T. (1 January 2006). "Can You Revive an Extinct Animal?". The New York Times. Retrieved 3 March 2014.
  6. ↑ 6,0 6,1 Chisholm, Hugh, ред. (1911). Quagga. Encyclopædia Britannica (11th ed.). Cambridge University Press. https://en.wikisource.org/wiki/1911%20Encyclop%C3%A6dia%20Britannica/Quagga. 
  7. ↑ Groves, C.; Grubb, P. (2011). Ungulate Taxonomy. Johns Hopkins University Press. с. 16. ISBN 978-1-4214-0093-8. 
  8. ↑ Groves, C. P.; Bell, C. H. (2004), New investigations on the taxonomy of the zebras genus Equus, subgenus Hippotigris, Mammalian Biology - Zeitschrift für Säugetierkunde 69 (3): 182, doi:10.1078/1616-5047-00133, Bibcode: 2004MamBi..69..182G 
  9. ↑ Azzaroli, A.; Stanyon, R. (1991), Specific identity and taxonomic position of the extinct Quagga, Rendiconti Lincei 2 (4): 425, doi:10.1007/BF03001000 
  10. ↑ 10,0 10,1 10,2 10,3 Nowak, R. M. (1999). Walker's Mammals of the World. 1. Johns Hopkins University Press. с. 1024–1025. ISBN 978-0-8018-5789-8. 
  11. ↑ Heywood, P. (2019), Sexual dimorphism of body size in taxidermy specimens of Equus quagga quagga Boddaert (Equidae), Journal of Natural History 53 (45–46): 2757–2761, doi:10.1080/00222933.2020.1736678, Bibcode: 2019JNatH..53.2757H 
  12. ↑ Hofreiter, M.; Caccone, A.; Fleischer, R. C.; Glaberman, S.; Rohland, N.; Leonard, J. A. (2005), A rapid loss of stripes: The evolutionary history of the extinct quagga, Biology Letters 1 (3): 291–295, doi:10.1098/rsbl.2005.0323, PMID 17148190 
  13. ↑ 13,0 13,1 Groves, C. P.; Bell, C. H. (2004), New investigations on the taxonomy of the zebras genus Equus, subgenus Hippotigris, Mammalian Biology - Zeitschrift für Säugetierkunde 69 (3): 182, doi:10.1078/1616-5047-00133, Bibcode: 2004MamBi..69..182G 
  14. ↑ Kingdon, J. (1988). East African Mammals: An Atlas of Evolution in Africa, Volume 3, Part B: Large Mammals. University of Chicago Press. с. 139. ISBN 978-0-226-43722-4. 
  15. ↑ Azzaroli, A.; Stanyon, R. (1991), Specific identity and taxonomic position of the extinct Quagga, Rendiconti Lincei 2 (4): 425, doi:10.1007/BF03001000 
  16. ↑ Ouzman, S.; Taçon, P. S. C.; Mulvaney, K.; Fullager, R. (2002), Extraordinary Engraved Bird Track from North Australia: Extinct Fauna, Dreaming Being and/or Aesthetic Masterpiece?, Cambridge Archaeological Journal 12: 103–112, doi:10.1017/S0959774302000057 
  17. ↑ 17,0 17,1 Weddell, B. J. (2002). Conserving Living Natural Resources: In the Context of a Changing World. Cambridge University Press. с. 46. ISBN 978-0-521-78812-0. https://archive.org/details/conservingliving00wedd. 
  18. ↑ Piper, R. (20 March 2009). Extinct animals: an encyclopedia of species that have disappeared during human history. Greenwood Press. с. 33–36. ISBN 978-0-313-34987-4. https://books.google.com/books?id=k2tFAQAAIAAJ. [перевірено 23 June 2013]. 
  19. ↑ 19,0 19,1 Nowak, R. M. (1999). Walker's Mammals of the World. 1. Johns Hopkins University Press. с. 1024–1025. ISBN 978-0-8018-5789-8. 
  20. ↑ van Grouw, K. (2018). Unnatural Selection. Princeton University Press. с. 84–85. ISBN 978-0-691-15706-1. 
  21. ↑ Ridgeway, W. (1905), The Origin and Influence of the Thoroughbred Horse, Cambridge Biological Series (Cambridge: Cambridge University Press): 76–78, doi:10.5962/bhl.title.24156, https://www.biodiversitylibrary.org/item/65396#page/96/mode/1up 
  22. ↑ Smith, C. H. (1841). The Natural History of Horses. Edinburgh: W. H. Lizar. с. 331. doi:10.5962/bhl.title.21334. https://www.biodiversitylibrary.org/item/61546#page/387/mode/1up. 
  23. ↑ L., R. (1901), Some Animals Exterminated During the Nineteenth Century, Nature 63 (1628): 252–254, doi:10.1038/063252e0, Bibcode: 1901Natur..63..252L 
Обтримане з "https://rue.wikipedia.org/w/index.php?title=Кваґа&oldid=165281"