Дашт-і-Кыпчак

Да́шт-і-Кыпча́к, Вели́кый Кыпчак, авадь Полови́цькый сте́п, Кыпча́цькый сте́п, майпӱзно Тӱркеста́н, Казакста́н, у Западнӱв Европі ― Кума́нія (перз. دشت قپچاق [dašt-i qipčāq] — історико-ґеоґрафічный реґіон Евразії, являвущый собов Великый Степ уд низӱв Дуная до Иртыша и уд Нижнёї Сырдарьї и Крыма до Волзької Булґарії. За тым май пӱзно у XIII. сторочови быв за­воё­ваный мон­ґо­ла­ми и во­йшов у Улус Джучі, утративши етнічноє значін, служив єдным из наимновань Золотої Орды.

Дашт-і-Кыпчак Dašt-i Qipčāq دشت قبچاق ←  1030 – 1224  → застава
География
Главный город	Сыґнак
Обывательство
Народностне зложѣня	Половці, Канґлы, Куманы, Кімекы и другі.
Языкы	Кыпчацькый язык, Куманськый язык
Набоженство	Тенґріанство и Шаманізм
Державна организация
Форма влады	Конфедерація
Предходникы: Кімекы Наступникы: Золота Орда

Етимолоґія

Первый раз термін «Дашт-і-Кыпчак» стрічать ся у персидського автора Насіра Хосрова у XI. сторочови, коли кыпчакы (половці), прийдя их берегӱв Иртыша, из 1030. року стали северными сосідами Хорезма и заяли території нынішнёго Казахстана, а упослідствови и степа Северного Кавказа, Приазовля и Северного Причорноморя.

Єдна из годных верзій етимолоґії возводить назву «Дашт-і-Кыпчак» ид персидському словови Дашт — «великоє поле», «огромный степ», и Кыпчак — назва єдного из майвеликых тӱрцькых племен — кыпчак (у персидськых и арабськых жрідлає XI—XV.I вікӱв так иппен споминавуть ся ге Кыбчак, Хіхчак, Кыччак, Кіпчак, Хіфчак).

Діліня

Історично склало ся діліня Дашт-і-Кыпчака на Западный и Выходный Кыпчак из границёв миже ними по ріці Волґа, вадь Яїк (ныні — Урал). Западный Кыпчак у руськых літописях одержав назву «Половицька зимля», а потӱм пак и «Дикоє поле».

Дашт-і-Кыпчак было частёв самоназаня Крымського ханства.

У XVI–XVII. віках пуд «Дашт-і-Кыпчак» май часто розуміло ся територія лиш Выходного Дашт-і-Кыпчака. Потӱм ид ньӱв стали приміняти назвы «Тӱркестан» и «Казакстан».

Історія

У зачаткови XI. века с Алтайськых гӱр прийшли кыпчакы, утіснивши оґузӱв, печенігӱв и другі народы из низӱв Сырдарьї и заставивши их переселити ся у Серидню Азію и степы Северного Причорноморя. Ид сёму часови они контроловали цілу територію Казахстана (за изъятком території Семиріча). Западна границя проходила по ріці Волзі, выходна границя проходила по ріці Иртыш. И так у степах Казахстана уд Волґы и до Иртыша была образована племінна конфедерація Дашт-і-Кыпчак.

У XIII. сторочови степы Дашт-і-Кыпчака были завоёвані вӱйськами Чінґізхана, основатиля и первого правитиля Монґольської имперії, и овӱн став ядром улуса Джучі то є удільної, а потӱм и уддільної, самостойної державы Золотої Орды.

На зачаткови XIV. стороча у Золотӱв Орді, при ханови Узбекови, державныв реліґіёв бӱлшої части Дашт-і-Кыпчака став ислам.

Обывательство

У Сериднёвікови на зимлях Дашт-і-Кыпчака образовувуть ся общности, ставші типирішньыми народами кыпчацької ґрупы языкӱв: татары, крымські татары, башкыры, алтайци, ногайци, казахы, кумыкы, каракалпакы, караїмы и крымчакы.

Єдно из грубых казахськых племен Сериднёго жӱза носить наименованя кыпшак, што указує на общоє происхождіня и древнӱсть даного самоназваня тӱркӱв. У Крымови до 1944. року дисять сел носило названу Кыпчак, што так иппен каже у бӱк общого происхождіня крымськых татар и другых тӱрцькых (кыпчацькых) народӱв.

Иппен позерайте

• Казахськый степ
• Половці
• Ногайськый степ
• Золота Орда
• Крымськоє Ханство

Література

• Бейліс В.. {{{тітул}}} (uk).
• Гумилёв Л. Н. Древняя Русь и Великая Степь. — М., 2006.
• Добролюбский А. О.. {{{тітул}}}.
• Домановский А. М.. {{{тітул}}} Т. 1.
• Кудряшов К. В.. {{{тітул}}}.
• Плетнёва С. А.. {{{тітул}}}.
• Плетнёва С. А.. {{{тітул}}}. — ISBN 5-02-009542-7.
• Трепавлов В. В. Этнотерриториальное деление Дешт-и-Кипчака в позднем средневековье (по материалам ногайско-русской дипломатической переписки) // Источниковедение истории Улуса Джучи (Золотой Орды). От Калки до Астрахани. 1223—1556. — Казань, 2001. — С. 367—377.
• Тюркские кочевники Евразии (кимаки, кипчаки, половцы…): сборник статей. — Казань: Ихлас; Институт истории им. Ш. Марджани АН РТ, 2013. — 228 с.