Грушово

село Грушово
Грушово
Герб_села_Грушово.png	Прапор
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Тячувськый район
Рада	Тересвюська селищна громада
Код КОАТУУ	2124482001
Основны інформації
Заложене	1380
Жытелїв	8500
Поштовы індексы	90570
Телефон	+380 03134
Полога
Місцева влада
Адреса ради	90570, Закарпатська обл., Тячувськый р-н, с.Грушово, вул.Головна,93
Вебова сторінка	https://grushovo.rada.org.ua
Жрідла інформацій

Грушово — село в Украйині, в Закарпатськуй области, Тячувському районі. Є частёв Тересвюської селищної громады. Ерб села імюнный.

Ґеоґрафія

Грушово розміщіне на правому берегови рікы Апшици, котра є правов притоков рікы Тисы.

У селови струмок Потиць паде в ріку Апшицю.

Істория

Є дані із археолоґічных жрідил, о тум, што перві поселіня на теріторії села сут до середины первого тисячогуддя, V—VI стогуддя нашої еры, коли проходило грубе переселіня народув, для ісканя новых зимиль. Безспорно, часть переселинцюв облюбила гору, на якуй росло безчисленость дикых груш, а долу текли дві чисті рікы, і лишилися туйкы на все. Вырыли перві зимлянкы, потум зачали будовати камняно — глиняні хыжкы, обробляти зимлю, збирати садовину, пасти худобу, імняти рыбу та заниматися промыслом.

Село Грушово тай Грушовськый монастырь на ёго теріторії уперве упоминавутся у історичных хроніках ги спалині золотов ордов у XIII стогудді, а в 1307 годови — ги удрожині. В XIV стогудді Грушово удносилося д мармарошськым воёводам, а уд 1404 г. — Грушовському православному монастырёви (в 1390 годови заложине Грушовськє абатство). За думнём окромых ученых, монастырь у Грушові муг быти заложеный іщи у XI ст. — по удходови монґоло-татар із Мадярщины грушувські монахы жаловалися мадярському королёви за втрату дарьчых ґрамот (1240 гуд). Так із XIII стогуддя існує письменне упоминаня. У XVII стогудді монастырь став центром перводрукарства русинськым языком в Пудкарпаті, айбо пудкуниць стогуддя быв понищеный єзуїтами. Удродили монастырь лем у наш час. Із 2006 года в Грушові фурт жиют монахы. По знищенёви Грушовського монастыря єзуїтами село перейшло у власность феодалув Довгаюв.

Населіня

Бисіда

населіня за рудным языком за даными переписа 2001 года^[1]:

Язык	Кулькость	Процент
украйиньскый	5734	97.24%
румыньскый	83	1.41%
російськый	68	1.15%
мадярьскый	4	0.07%
білоруськый	3	0.05%
арменьскый	1	0.02%
словеньскый	1	0.02%
инакі/не указали	3	0.04%
Усёго	5897	100%

Храмы

За думанё даякых ученых, монастырь у Грушові муг быти заложеный іщи в XI стогодю. По удходу монґоло-татар, із Мадярщины грушувські монахы жаловалися мадярському королёви за втрату дарьчых ґрамот (1240 гуд). жалованя настоятиля того монастыря до короля Бейлы IV о нападу монґоло-татар указує, же існованя Божого храма не є выключине. Ныні тоты документы усокочувутся у Будапештови. Окром того, є інтересный документ, оріґінал котрого находится у актах константінополськых патріархув. Ун говорит про надлежность зимиль монастырёви. На прошіня румыньської державы їм зробили копію. Є іщи 11 ґрамот, што пудтвержувут, же королі признавали існованя монастыря у Грушові. Є і 15 тонн документу, што є неперевірині. Може быти, із часом, коли люди зачнут цінити свою културу, тоты документи розкрывутся.

Сяк, із XIII стогуддя є письменне упоминаня за монастырь. У XVII стогуддёви монастырь став центром перводрукарства русиньськым языком на Пудкарпатёви, айбо на кунци того стогудя, у 1664 годови, єзуїты го понищили. Поновили монастырь аж у наші часы. Із 2006 года у Грушові фурт жиют монахы. По знищиню Грушувського монастыря єзуїтами село перейшло у власность феодалув Довгаюв.

Грушувськый монастырь здобыв важливе значіня в половині XIV стогудяя, коли валашськый воёвода Сас († 1364) узяв Грушувську обитиль пуд своє сокочіня і розбудовав новый монастырь. Потум ёго сыны, воёводы Балица і Драґ, збудовали монастырьску церькву і дали Грушувському монастырёви статкы трёх сел: Грушова, Кривого і Тересвы, а так само і млином на ріці Сопунка, ди она тече д Тисі.

У 1391 годови воёвода Драґ, із вуйськом православных русинув і валахув, прийшов на сокочіня Константінополя выд туркув. Ун помагав Мануїлови II Палеологови утвердитися на тронови, поновити варошські муры і засокотити православні сятыні Царьгорода уд напада мусулман. За се Вселеньськый Патріарх Антоний IV подарив воєводі Драґови Томос (знаный ги Ґрамота Вселеньського Патріарха 1391 года), по котрому Грушувськый монастырь де-юре став духовным православным центром для усіх Карпат, а Драґо-Сасы дустали право назначати авадь рекомендовати екзархув у Карпатах, тай не лиш, ай і у Ґалицькуй митрополії.

Засокотивши монастырь, Балица і Драґа пуйшли із прошінём до Царьгородського патріарха Антонія IV (1391—1397), штобы взяв Грушувскый монастырь пуд свою опіку і дав му права ставропігиї. Так патріарх Антоній IV ґрамотов уд 14 авґуста 1391 г. проголосив Сятомихайловськый монастырь у Грушові ставропігіалным, што означало ёго вынятя із власти місного єпіскопа і пудпорядкованя власти патріарха. Тогдышнёго Іґумена Грушувського монастыря Пахомия ун назначив свойым екзархом.

Іґумен Пахомій, бывши уповноваженый патріарха, здобыв шырокі права, котрі ся тягнули як на духовенство, так і на верникув усіх церьков, што належали ід посілостам воёвод Балиці і Драґа. Пахомий мав право выдавати нові розпоряжіня для усокочіня порядка, розглядати і рішати споры миже духовниством, а так само благословляти нові храмы. Но, не мавучи єпіскопскых сячінь, ун не муг высячати новых сященикув авадь дияконув.

Ставши осідком патріаршого екзарха, Грушувськый монастырь дустав статус архімандрії. Настоятиль монастыря, ги архімандрит, муг хосноватися даякыми єпіскопськыми удзнаками, наприклад, мітрув, жезлом і золотым нагрудным хрестом. Грушувськый монастырь став централным монастырём Мараморощины і пудпорядковалися му иншы близькі монастырі. Як знано, архімандрит Сімеон у 1456 годови узяв пуд свою охорону два малі монастырі в Сарвасові і Сопунці, котрі были оберадені житилі коронного вароша Довге Поле. дякувучи його інтервенциї король, перевіривши діло, наказав житилям вернути монастырям незаконно загарбану зимлю.

Воёвода Драґ быв стратеный у 1402 годови німцьом Сіґізмундом Люксембурґом, што служив за предлог незаконного завойованя маєтка друбного валаха. У правді то была мість за поход 1391 года і розбудованя православя в Карпатах. Ёго брат Балица умер у 1404 годови. Но сыны Балиці пудтвердили всі посілости, подарині монастырю, і дальше обсулужовали го ги ктіторы. Айбо у половині XV стогуддя усі наслідникы Драґа і Балиці, іскали ліпше житя, переселилися на долину Мадярщины, де іще сто годув билися за справедливость, рудні нивы і православну віру. Ныні незнатно, ци вони умерли в боёво із турками і австрийцями, авадь ізмадярилися. Грушувськый монастырь зато утратив свойых покровитилюв і часть посілостюв.

Без покровитилюв монастырь став безсокотным і став міхом для напада мадярськых феодалув із сусіднёго Довгого Поля. Тоты присвойили собі монастырьську зимлю, нападали на монастырь і обкрадали ёго. Часто ся то кончало кровопролитём. Грушувськый архімандрит мусив іскати сокочіня у короля, но і король часто не муг помогти. Тож фурт по стогудю довгопульці допускалися насильства і обкраданём против монастыря і ёго братиї.

Пуд куниць XV ст. стався пуд загрозов і сам ставропігійськый статус ювілейного монастыря. Як король Владислав ІІ у 1491 годови затвердив Мукачувськым єпіскопом «за старым звыком» Івана, то ун, іґнорувчи патріарховські права Грушувського монастыря, старався пудпорядковати собі і всі мараморошськы парафиї, як то было колись. Грушувскый архімандрит Іларий, обы засокотити права патріаршого екзарха, просився до самого короля. У 1494 годови король Владислав ІІ затвердив права, надані Іларию патріярхом, айбо із условіём, што і ун, і ёго наступници мавуть показовати Мукачувському єпіскопу файну пудлеглость і слуханость. Історик Лучкай наголосив: «Із тої ґрамоты видно, што король Владислав пудпорядковав Мараморош Мукачувському єпіскопу».

Як єп. Іван, недивлячися на затвержині королём права Грушувського монастыря, дале забирав єпіскопські данины (катедратик) із парафій, принадлежачих Іларію, архімандріт ще раз попросився за помощов до короля у 1498 годови. Сего раза король Владислав ІІ сам взявся за діло миже архімандрітом Ілариём і єпіскопом Іваном. Як ся то кончило, через недостаток документув не є знано. Но пуд куниць Мукачувськый єпіскоп добився свого, бо в 1551 годови король Фердінанд І вызнав ёго власть над цілим Мараморошськым комітатом і Грушувськым монастырём. Так Сятомихайловськый монастырь у Грушові втратив патріарховські права ставропігії і повностю пудпорядковався Мукачувському єпіскопу Василёви. То ясно вытікає із декрета ґрофа Юрія Баторія, власника Бычкувської домінії, до котрої у тот час належало і Грушово, выданого 19 фебруара 1556 года. Приблизно тогды Мукачувськый монастырь быв понищеный, і Баторий передав Грушувськый монастырь із ёго маєтками Мукачувському єпіскопу Іларіонови. Так Грушувскый монастырь остаточно утратив патріарші привілиї і зостав ся пуд властёв Мукачувскых єпіскопув аж до свого знищиня у час повстаня коло Текелі 1680 года.

Грушувськый монастырь быв не лем духовным центром церьковного житя Мараморощины, айбо і важливым културным осередком Пудкарпатя. Туй была монастырьська ошкола, в котруй монахы переписовали і готовили богослужибні книжкы. За народным переданём, туй вже давно існувала словяньська друкарня. І не дивно, што знаный історик М. Лучкай (†1843) ствержовав існованя Грушувскої друкарні в половині XVI ст. гий факт. Май пузні науковці тоже признавали, што друкарня в Грушувскум монастырі – то не казка, ай історична реалность. У істориї румыньської літературы Грушувська друкарня занимала важливе місто. Грошми трасілванського князя Юрия І Ракоці (1631–1638) туй выдано перву валашську книжку — товмачіня Нового Завіта. У монастырі робила ошкола каліґрафиї, і туй уперве товмачіня на румыньськый язык «Псалтырь», «Єванґеліє» тай «Дії Апостолув». У XVII сд. монастырь став центром перводрукарства русинськым языком в Пудкарпаті. Ёго заснував Швайполт Фіол — словянськый перводрукач, котрый у 1483–1491 годах выдав у Кракови перві выхудно-словяньськы книжкы кирилицёв.

Із Грушувського монастыря поширёвалося діло, што была заложена Кірілом і Мефодіём. Усі експонаты збиралися многыми годами, а їх кулькость могла бы выстачити на дисяткы выставковых залув. Некотрі із них – унікалні і могли бы стати прикрасов ходь-якого столичного музея. Серед них: рукопис «Єванґеліє» 600-гуднёї давности, стародавня церьковна фінджа, образ пудкарпатської ошколы жиописа, перві украйиньські гривні, рідкі маркы рузных крайин і инше.

Окром, у музеёви зобрано бульше 200 зразкув убираня, майвеце гуцульського, 250 рушникув ручної роботы, прядкы, велика часть предметув простого житя (бочкы, дужанкы, розписана посуда). І усё то є унікалне, бо орнаменты і вышивані мотивы ся не повторювут. У цілому експонаты розділині на 12 ґруп – залежно уд тематікы.

Церьква Благовіщіня пр. Богородици. 1883.

У 1751 годови упоминатся деревляна церьква Успіня Пресвятої Дівы Мариї, із баштов тай двома звонами, украшена всіма образами, ай на одні сяткові ризы было треба 100 риньськых. У 1801 годови ся упоминат деревляна церьква у файному выглядови, забезпечена всіма атрібутами.

Теперішня церьква – мурована базиліка. Усередині над входом указана дата будовы – 1883 гуд, ходь ся згадує і дата 1890 г. Майстерно зроблині двирі мавут напис на горішнюй части в удну: «Катринець Василь куратор | Двирі чинив Поповичъ Димитріи и Сируга ми…галь». По поваліня Карпатської Руси парох Грушова Карло Купар і пять селян были розстріляні мадярами. То ся стало 19 марца 1939 года в урочищи Кевелів коло села Квасы.

Інтерєр церьквы перемалёвано в 1992 годови. Поверх старых ікон гарно вирізбленого іконостасу накліплено нові іконы на полотні. У церькви прячеся часть стовбура 150-гудної яблыни, котру, розколовши 17 децембра 1997 года, житиль села увидів на обыдвох половинах ясне зображіня хреста.

Приселкы

Кічера

Кічера — бывше село в Украйині, в Закарпатськуй области^{[жрідло?]}.

Ізкапчане із селом Грушово

Упоминаня: 1892: Kusira, 1898: Kusira, 1907: Kicsera, 1913: Kicsera

Потокы

Потокы — бывше село в Украйині, в Закарпатськуй области^{[жрідло?]}.

Ізкапчане із селом Грушово

Упоминаня: 1855: Potoicz, 1892: Potoczi, 1898: Potoczi, 1907: Nápotoczi , 1913: Nápotoczi .

Туй уродилися

Жигайло Денис Володимирович — голова ревізійної комісиї ДДПУ ім. Франка, заступник головы профбюро ІФМЕІТу, учасник команди квн «3D»
Мацола Роман Миколайович — украйиньскый політик, меценат, народный депутат Украйины, засновник орґанізациї «Інститут солідарности громад».

Турістічні міста

краёзнавчый народный музей «Сріберна Земля» ім. Василя Тегзы;
храм Благовіщіня пр. Богородици (датованый 1883 г.);
Грушувськый Арханыела Михаїла чоловiчый монастырь.

Удсиланя

Тоты даны суть часточно або цалком основаны на перекладї статї Грушово на україньскій Вікіпедії (чісло ревізії не было становлене).

Грушеве — Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР Архівовано 25 січня 2016. (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.)
https://weather.in.ua/ua/zakarpatskaja/6104