Анатолій Кралицькый

Матеріал з Вікіпедія
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Анатолий Кралицкый
Анатолий Кралицкый, ЧСВВ
Уроджѣня Александер Кралицкый
фебруара 12, 1835(1835-02-12)[1][2][3]
Чабины, Мадярске кральовство
Умертя фебруара 11, 1894 (58 р.)[1][2]
Мукачово, Мадярске кральовство
Псевдоним Аскольдъ, И. Васильевичъ, Иванъ Нодь[1]
Занятя писатель, етнограф, историк
Народность Русин
Горожанство мадярске
Час творбы 1860–1894
Тренд романтизм
Вызначны роботы Князь Лаборець[1] 1863, 1921, 1925, 1957, 1964,1985, 1992, 1993

Анатолий Кралицкый, *12. фебруара 1835, Вышны Чабины – †11. фебруара 1894, Мукачовомонах чину св. Василия Великого, церковный дѣятель, педагог, писатель, етнограф, народный будитель.

Биография[едітовати | едітовати жрідло]

Походив з родины дяка. Зачаточне образованя достав при Краснобродском монастырю, де в року 1851 уже зафиксованый яко новиций того монастыря. Про далшу богословску науку быв посланый до Марияповчанского монастыря (1854). В року 1858 быв высвяченый на монаха и служив учительом во школѣ Марияповчанского монастыря (1858–1863). Од року 1863 пересунутый до Мукачовского монастыря, котрого з року 1869 до конця живота быв игуменом.[4]

Зозберав велику библиотеку.[5] Утримовав тѣсны контакты зоз дѣятелями културы России и Галича: Михайло Драгоманов, Иван Франко и др. Драгомановови посылав етнографичны и фолклорны материалы про зборникы «Малоруські народні пісні», «Малоруські народні перекази». Дописовав собѣ ай з И. Франком, котрый публиковав окремы роботы Кралицкого в журналѣ «Життя і слово». Активно публиковав во вшиткых подкарпатскых выданях. Окреме цѣнны його публикации памяток давнины, етнографичных и фолклорных материалох.

Творба[едітовати | едітовати жрідло]

Кралицкый усиловав ся писати по русскы и векша часть его творбы увидѣла свѣтло свѣта в русофилскых выданях Угорской Руси и Галича.[1] Яко писатель красной литературы, е поважованый за найвекшого подкарпатского прозаика XIX. стороча.[6]

Кралицкый быв ученик и продовжователь Александра Духновича. Лишив богате литературне наслѣдство в розличных жанрах: историчны повѣсти, повѣданя, публицистичны начеркы, обзоры, переклады, етнографичны выгледованя и популарны просвѣтны брожуры. Окреме интересны серия куртых статей з истории монастырьох Мадярского кральовства (1863–1890), географичны выгледованя о Русинах на юг од Карпат („Сѣверо-восточная Угорщина: топографическо-географическое описаніе‟ (1866); „Русины Лаборскіи въ Угорщинѣ‟ (1865), опис русинского народного облечѣня и спѣванок („Свадебные обряды у лаборскіхъ русиновъ‟ (1865); „Изъ угрорусскихъ народныхъ пѣсенъ‟ (1872); анализа историчных жерел подкарпатской истории („Мукачевская псалтырь ХV вѣка‟ (1884); „Грамота князя Федора Корятовича‟ (1874), а тыж биографичны начеркы о вызнамных русинскых дѣятелях русинской народной оброды XIX. стороча.[1]

Автор многых повѣдань зоз живота родного краю, подкарпатского сельского живота:[1]

  • Пастырь в полонинахъ (1860);
  • Не ходи, Грицю, на вечерницѣ (1865);
  • Піявица (1869);
  • Иванъ (1869);
  • Бритва и мыло (1883);
  • Екзекуторъ (1892).

Исторична повѣсть «Князь Лаборець» (1863) перевыдавала ся вецераз и по смерти автора (1921, 1925, 1957, 1964,1985, 1992, 1993).[1] Сполупрацовав з двотыжденником Сова.

Интересны факты[едітовати | едітовати жрідло]

Анатолий Кралицкый, автофото
  • Кралицкый ужасно удивляв сочасникох своев очитаностьов, ерудициев, зналостями, аж и купив собѣ камеру-обскуру, з котров фотографовав в околицях Мукачова людей в народной ноши, их газдовства «на вѣчную память», коли еще фотографованя было великов новотов.[4] Не была то лем его забава, але и реално захранила цѣнны историчны реалии.[7]
  • Библиотека Кралицкого по часѣ была передана Закарпатскому областному крайознавчому музею та й Ужгородской державной универзитѣ.[5]
  • В Ужгородѣ и Мукачовѣ на честь Кралицкого названы улицѣ, а в Чабинах — школа, а тыж стоить памятник.[5]

Жерела и одказы[едітовати | едітовати жрідло]

  • Віднянський С. В. КРАЛИЦЬКИЙ Анатолій Федорович // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. [1]
  • Павло Роберт Магочій, Іван Поп: Кралицький Анатолій //Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Укладачі Маґочій П.Р., Поп І. — Ужгород: Вид-во В.Падяка, 2010. — 856 c.+ХХХІІ с. ISBN 978-966-387-044-1 (укр.) Сс. 374–375.
  • Петро Медвідь (2014-03-05). Із нашой історії: Анатолий Кралицькый, незнамый фотоґраф. LEM.FM. https://www.lem.fm/iz-nashoy-istoriyi-anatoliy-kralitskyiy-neznamyiy-fotograf/. Одказ перевіреный 2020-20-12. 
  • Павленко Г. В.: Кралицький Анатолій Федорович //Павленко Г.В. Діячі історії, науки і культури Закарпаття. Малий енциклопедичний словник. Ужгород, 1999. ISBN 966-7242-10-2 (укр.) Сс. 100–101.
  • Валерій Падяк: Герой, що оберіг своє кохання //Анатолій Кралицький. «Кому мила єсть отчина...» — Ужгород, 1998. ISBN 966-7242-16-1 (укр.) Сс. 5–16.
  • Кралицький Анатолій Федорович (по украинскы). Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Ф. Потушняка. http://www.biblioteka.uz.ua/zak/show.php?showFull=247. Одказ перевіреный 2020-02-15. 

Референции[едітовати | едітовати жрідло]

  1. 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 1,7 Магочи П.Р., Поп И.
  2. 2,0 2,1 Віднянський С. В.
  3. Хоть переважно ся приняв тот датум, часть жерел, напримѣр Павленко Г. В., зазначають, як можну алтернативу, рок 1834. Подля найновшых выгледовань, появленых В. Падяком и М. Павличом, выяснило ся, же тот рок 1834 е хыба, котрой ся допустив шематизм з року 1873, а котру пак повторив историк Е. Перфецкый в року 1913, а за нима ай иншы. Доказом е матрика чабинской церкви, де 13. фебруара 1835 Кралицкый быв крещеный, «причім го тримали нанашко – містный жытель Іван Марковіч і нанашка – Анна Яковіч, котра была дівков чабиньского пароха».Жерело: Петро Медвідь: Кралицького Творы суть ціннов публікаційов про карпаторусиністів
  4. 4,0 4,1 Падяк В.
  5. 5,0 5,1 5,2 Кралицький Анатолій Федорович.
  6. Павленко Г. В.
  7. Петро Медвідь.