Александер Павловіч

Матеріал з Вікіпедія
(Напрямленый з Александер Павлович)
Александер Павловіч

Бронзова пластіка Александра Павловіча во Свіднику
Чинность поет, писатель, будитель
Горожанство Австро-Угорьско
Уроджѣня 19 септембра 1819
Шаріське Чорне
Упокоеня 25 децембра 1900
Свідник (Австро-Угорьско)
Язык творов русиньскый
Magnum Opus
Песник для маковецкой руской детви, Венец стихотворений
 Александер Павловіч на Вікіскладѣ
VIAF:13718306; GND:1025614100; LCCN:n84159322; FAST:138116; BHS:45387; OL:OL6898451A; GKG:/g/121jt7sf;

Александер Павловіч (*19. септембра 1819, Шаріське Чорне (нынї Окрес Бардеёв, Пряшівскый край, Словеньско) — †25. децембра 1900, Свідник) — русиньскый поет, публіціста, фолклоріста, церьковный і културно–освітній дїятель.

Біоґрафія[едітовати | едітовати жрідло]

Уродив ся 19. септембра 1819 в селї Шаріське Чорне, в родинї отця Ивана Павловича, священика, і матерї Анны Гладишовской, дївкы священика. Александер быв пятым сыном у фамилії. Мав 4 рокы, коли умер му отець, 9 рокы, коли умерла му мати.[1] Як сирота 3 рокы побывав у Львові у свого уйка і там навщівляв польску школу. По скінчіню школы у Львові ся вернув на Підкарпатя (теперішню словеньску часть) до брата Йосифа, хмелёвского священика і 4 рокы навщівляв латиньску ґімназію в Бардеёві. 5 і 6 класу продовжовав в Мишковцї. У тім часї, жебы заробив, служыв і місцёвого лїкаря. Потом, як скінчів 6 класу ґімназія пішов штудовати філозофію на ґімназію в Яґру. Як 24 річный ся записав на яґерьску правничну академію. Не перешло велё часу і Александер дістав писмо од свого брата Йосифа, же єден богословець охабив штудія в Тырнаві і же єпіскоп Ґаґанець охотен Александра выслати місто нёго. На семінарії перебывав 4 рокы і в ёго класї были будучі словеньскы дїятелї Ян Паларік, [[Мартін Гаттала}] і Йозеф Вікторін.

В році 1847 закінчив Трнавську духовну семінарію, і вернув ся на рідну Маковіцю де быв року 1848 высвяченый за священика. Перед револуціёв в 1848 ся зознамив з Духновічом, з котрого взяв приклад патріота і учітеля. В року 1849 ся переселив з Куримы до Пряшова, де 2 рокы працовав як архіварь єпіскопской канцеларії. Ту започав публіковати свої першы стишкы. В році 1851 дістав понуку професора на катедрї російского языка і літературы на кошіцькій ґімназії но він пожадав о місце священика в Біловежі де не было ани школы ани учітеля. Павловіч не чекав і сам зачав учіти дїти азбуку і катехізмы, рахункы і рисованя на своїй фарї.

В року 1864 ся переселив до Вышнёго Свідника, де остав аж до смерти - веце як 36 років. Іщі як 81 старець тримав годины катехізму в школї. Аж до смерти носив довге волося. Умер 25. децембра1900 во віку 81 років.

Творба[едітовати | едітовати жрідло]

Першый свій вірш «Горы, горы зелененькы, як вас не видати…» присвятив своїм родічам. Писав переважно по карпаторусиньскы. но много стишків написав і по выходословеньскы і по польскы. Написав россяглы історічноґрафічны і етноґрафічны працї і створив проґрам дослїджованя історії і културы. Російскый царь му як оцїнку за творчость послав півкілову пипку. Зато, же писав простонародно, тематічно богато, різныма жанрами і занимав ся актуалныма темами, быв дуже облюбленый в народї.

Література[едітовати | едітовати жрідло]

Екстерны одказы[едітовати | едітовати жрідло]

Референції[едітовати | едітовати жрідло]

  1. ПгДр. Марія МАЛЬЦОВСКА.