Дінастія Чінґ
Тота статя є затля „Стыржень“. Поможте Вікіпедії так, же єй доповните і росшырите.
Дінастія Чінґ |
||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
|
||||||
| Гімна: 鞏金甌 ("Погар из чистого золота") |
||||||
 |
||||||
| Головне місто (і найвекше місто) | Пекінґ | |||||
| Урядный язык | ||||||
| Етнічны ґрупы | ||||||
| Етнохоронім | китайці | |||||
| Влада | Абсолутна монархія | |||||
| Legislature | Шаблона:Ubli | |||||
| Популація | ||||||
| - | шацованя 1907 | 426,000,000[3] | ||||
| Валута | ||||||
.svg)
Дінастія Чінґ, офіційно Велика Чінґ (прост. кит. 大清国, трад. кит. 大清國, пхіньїн Dà Qīng guó), знама и як Імперія Чінґ, была манджурська китайська імперська дінастія тай ранньомодерна імперія у восточнуй Азії, котра екзістовала уд 1636/1644. по 1912. рук. Дінастія Чінґ была послідньов імперськов дінастійов у китайськуй історії; перед нив была дінастія Мінґ, а по нюй — Республіка Китай. На пікови моци імперія ся простігала уд Японського моря на востоці до Памірськых гур на западі, тай уд Монґолського плата на сівері до Южнокитайського моря на югови. Дінастія зачатково ся вывела уд Пузньої дінастії Тін, закладеної у 1616. році тай уголошеної у Шенянґови у 1636. Дінастія Чінґ узяла контроль над Пекінґом и Сіверным Китайом у 1644. році — тот рук ся традиційно держит зачатком єї правліня.[зазначка 1] Дінастія правила до Шінгайської револуції октовбра 1911. року, резултатом котрої стало зреченя власти послідньым імператором у фебруарі 1912. Многоетнічна дінастія Чінґ зобрала територіалну основу сучасної Китайської народної республікы; Чінґ контрольовали майвелику територію спомежи вшыткых дінастій у китайськуй історії — на 1790. рук їхня імперія была четвертов майвеликов імперійов у світовуй історії. У свуй час она была и майвеликов державов подля населеня, мавучи 426 міліонув у 1907. році.[3]
Нургачі, правитель джанжовськых джурченув и Дома Айсін-Ґйоро, котрый быв васалом дінастії Мінґ, скапчав кланы джурченув (котрі пак стали знамі як манджуры) и заклав Пузню дінастію Тін у 1616, удмітувучи власть дінастії Мінґ. Ги закладный хан манджурської державы ун заклав и воєнну систему Восьми флаґув, а його сын Гонґ Тайджі быв уголошеный Імператором Великої Чінґ у 1636. році. По падіньови контроля Мінґ, селянські повстанці заяли Пекінґ и стали курточаснов дінастійов Шун, айбо ґенерал дінастії Мінґ, Ву Санґуй, удкрыв Шанхайґванськый проход армії Чінґ, котра побідила повстанцюв, узяла столицю тай забрала урядный контроль у 1683. році, што стало зачатком еры Высокої Чінґ. Імператор манджурського етнічного роду, Канґші (1661–1722), консолідовав власть, узяв на ся роль конфуціанського правителя, пудпоровав будгізм, стимуловав науку, руст населеня тай економікы.
Обы удержати перевагу над сосідами, дінастія Чінґ хосновала тай адаптововала традиційну трибутарну систему, што позволило юй дале доміновати в удношінях из державами на периферії, такыми ги Чосон у Кореї тай дінастійов Ле у Вєтнамі, и при тум розшырьовати свуй контроль в Уднушнюй Азії. Дінастія Чінґ была у пікови бігом правліня Імператора Чанлонґа (1735–1796), котрый вюг завойованя бігом Десяти великых кампаній тай лично дониковав за конфуціанськыми културными проєктами. По його смерти дінастія упала в уднушні конфлікты, економічну нестабілность, урядницьку корупцію, чужоземноє вмішаня тай нехотіня конфуціанськых еліт міняти свої никаня. Кой ся вернули мир и процвітаня, населеня ся пудняло до 400 міліонув, айбо налогы тай доходы уряда были на низкому уровньови, што пак привело ид фіскалнуй кризі. По пруйграшу Китая у Опійовых войнах, западні колоніалні силы посиловали уряд Чінґ пудписати нерувні договоры, давучи їм торгові привілеї, екстратериторіалность тай договорні порты пуд їх контроль. Тайпінґськоє (1850–1864) тай Дунґанськоє повстаня (1862–1877) у западнум Китаї стали причинов смерти бульш ги 20 міліонув чоловік уд голоду, хворот и войны.
Реставрація Тхунґ-чі у 1860. роках увела важні реформы тай хоснованя чужоземных воєнных технолоґій у гатарах Кываня самозмоцненя. Пруйграш у Першуй китайсько-японськуй войні (1894–1895) привела ид страті сузеренітета над Корейов и передачі Тайвана Японськуй імперії. Амбіційні Сто днув реформ у 1898. році предлагали фундаменталні зміны, айбо были слабо реалізовані тай сперті Імператорков Цхі-сі (1835–1908) бігом переворота Ву-сӱ. У 1900. році ксенофобні „Боксеры“ (оф. Общество праведных и гармонійных кулакув) забили многых китайцюв-християн и загатарных місонерув; позад сього Аліанс восьми держав зайшов у Китай и присудив індемнітет. В удповідь уряд зачав безпрецедентні фіскалні тай адміністративні реформы, у тум числі убиранкы, новый правовый кодекс тай скасованя системы урядницькых екзаменув. Сун Ятсен и револуціонеры дискутовали з чиновниками-реформаторами тай конституційными монархіштами, такыми як Кханґ Йов-вей тай Ліанґ Чхі-Чхао за тото, як трансформовати манджурську імперію в модернізовану державу. По смерти Імператора Ґуанґ-сӱ тай Цхі-сі у 1908. році придворні конзервативні манджуры заблоковали реформы. Вучханґськоє повстаня 10. октовбра 1911. року привело ид Шінхайськуй револуції. Зречіня власти Імператором Сӱан-тхунґ 12. фебруара 1912. року стало кунцьом дінастії.
Зазначкы
[едітовати | едітовати жрідло]- ↑ Разні жерела по разному означувут рук зачатку дінастії Чінґ: 1644,[4][5][6][7] 1636[8][9][10] вадь 1616.[11][12][13]
Референції
[едітовати | едітовати жрідло]- ↑ Söderblom Saarela, (2021).
- ↑ Norman, (1988), с. 133–134.
- ↑ 3,0 3,1 Broomhall, Marshall (1907). The Chinese Empire: A General and Missionary Survey, Volumes 678–679. Morgan at Scott. с. 2–3.
- ↑ "Ritual Music in the Court and Rulership of the Qing Dynasty (1644–1911)" (p. 136): "[1636] was the start of the Qing dynasty, although historians usually date the Qing dynasty started in 1644 when the Manchus conquered Beijing and north China."
- ↑ Wasserstrom, Jeffrey N. (2022). The Oxford History of Modern China. Oxford University Press. с. ix. ISBN 978-0-19-264830-3.
- ↑ Desnoyers, Charles (2017). Patterns of Modern Chinese History. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-994645-7.
- ↑ Rowe, (2009), с. 292.
- ↑ Keliher, Macabe (2019). The Board of Rites and the Making of Qing China. University of California Press. с. ix. ISBN 978-0-520-97176-9.
- ↑ Schluessel, Eric (2023). The Tarikh-i Hamidi: A Late-Qing Uyghur History. Columbia University Press. с. xv. ISBN 978-0-520-97176-9.
- ↑ Elverskog, Johan (2008). Our Great Qing: The Mongols, Buddhism, and the State in Late Imperial China. University of Hawaii Press. с. 17. ISBN 978-0-8248-6381-4.
- ↑ Li, Xiangmin (2024). A HISTORY OF FINE ARTS ECONOMY OF CHINA. American Academic. с. 282. ISBN 978-1-63181-470-9.
- ↑ Wang, Robin (2003). Images of Women in Chinese Thought and. Hackett. с. 285. ISBN 978-0-87220-651-9.
- ↑ Yang, Zhanghui (2024). Convergence of East-West Poetics. Taylor & Francis. с. 37. ISBN 978-1-04-009828-8.