Перейти до вмісту

Василь Гренджа-Донскый

Матеріал з Вікіпедія

Василь Гренджа-Донскый

Василь Степанович Ґренджа-Донський
УроджѣняВасиль Гренджа
24. апрѣль 1897
Воловое, Мараморош, Мадярское кралевство
Умертя25. новембер 1974 (77 рокы)
Братислава, Чехословацка Социалистична Република
Занятяписатель
Язык творохукраинскый
НародностьУкраинець
Родомз Верховины
Горожанствомадярске, чехословацке
Час творбы1923—1973
Жанрыпоезия, проза, драма, мемуары
Супруг(а)Мария Вилгелм (1919),
Мария Рущакова (1933)
ДѣтиАлиса (1921), Олга (1927), Иван (1945)
Одзнакы
Заслуженый умѣлець Чехословацкой републикы, 1970
VIAF:25410293; GND:119334259; LCCN:n81070841; FAST:74786; NLKR/NLC:jn20000603043; OL:OL669388A; GKG:/g/122smd2d; ЕСУ:25782;


Ту можуть быти податкы з Wikidata,
не контролованы авторами статѣ

Василь Гренджа-Донскый [Grendᶚa] (* 24. апрѣль 1897, Воловое, Мараморош, Мадярске кралевство (днесь Межгорье, Украина) — †25. новембер 1974, Братислава, Чехословацка Социалистична Република) — украинскый писатель Чехословакии, политичный активиста Карпатской Украины, редактор новинкы Карпатской Украины Нова свобода.

Биография

[едітовати | едітовати жрідло]

Уродив ся в 9-дѣтной селянской родинѣ яко старшый сын. Курс зачаточной школы освоив во фарской школѣ. Робив поштарем на мѣстном поштовом урядѣ. Закончивши заочно неповный курс середной школы,[1] року 1915 наруковав до войска, а неодовга быв раненый на российском фронтѣ Первой свѣтовой войны и лѣчив ся у Будапештѣ. Перебываючи на реконвалесценции в Будапештѣ учив ся на Торговелной академии и Академии Умѣлств. Року 1918 вертать ся до войска и служить на румынском и тальянском фронтах. Горячо принимать револучны подѣи в Мадярщинѣ. Року 1919 вступать до мадярской Червеной армады. Перва его жена была Мадярка и велика патриотка, под ей вплывом зачинать писати свои первы творы по мадярскы.[2] 16-рочна Мария (Монцика) Вилгелм (1903–1983), родом з Бачкы, з котров побрали ся в новембрѣ 1919, подаровала му двох дѣвок: Алису (Ержику, 1921) и Олгу (1927).[3] В роках 1918–1922 в Будапештѣ продовжив науку на специалных офицерскых курсах, доповнюючи свою освѣту, што дало му можность достати роботу книговода (бухгалтера) в асекурацийном сполку. Вернувши ся до краю в маю 1922, достав мѣсто книговода в Подкарпатском банку в Ужгородѣ, вдяка чому добрѣ забезпечив материално свою фамилию. Обстояня в краю под новов чешсков администрациов нашов зовсѣм змѣненыма. З року 1923 принимать украинофилску орьентацию, зачинать активно робити в Просвѣтѣ и украинскых новинках, публиковати свои поезии. Первы зберькы писав сперву по руськы (Квѣты з терньом, 1923), пак по украинскы етимологичным правописом (Золотѣ ключѣ, 1923).[2] Дале перешов, яко первый в краю на фонетичный правопис (Шляхом терновим, 1924). Року 1926 з урядного дозволу змѣнив прозвище на Гренджа-Донскый.[4] Того же року выходить его перва прозова книжка Оповідання з Карпатських полонин[5] Року 1928 став ся первым украинскым писательом, чия книжка была опубликована в Совѣтской Украинѣ (Тернові квіти полонин, 1928, Харьков).[2]

Року 1930 розышли ся з первов женов, Алиса зостала з отцем в Ужгородѣ, а жена з малов Олгицов одышли до Будапешту навсе. 25. апрѣля 1933 побрав ся з Марусев Рущаковов (1912–1990), простов верховинков з Волового, 15 рокы молодшов од него. У Воловом его будуча жена была учительков ручных робот (вышиваня) в горожанцѣ. З нев мав сына Ивана (1945).

В януарѣ 1935 став членом проводу Украинского националного объеднаня (УНО), в периодѣ Карпатской Украины редаговав у Хустѣ новинку Нова свобода. По утлумѣню новопроголошеной републикы мадярскым войском 15. марца 1939 трафив до концтабору с. Крива, а пак Варюлопош (коло Нѣредьгазы), а по вывольнѣню 7. августа 1939 переселив ся до Братиславы, де жив до конця живота.

За Тисового режиму быв ведучым украинской програмы словацкого радия.[2] По приходѣ Червеной армады наступив до рядов коммунистичной партии Чехословакии (1945) и брав участь в антифашистичном руху.[6] В добѣ украинизации активно помагав новым украинскым периодикам Дзвіночок, Піонерська газета, Дружно вперед, Дукля и публиковав в них свои творы. В послѣдны рокы свого живота занимав ся редагованьем своих ранных творов, вымѣнюючи слова и выразы руськой бесѣды на литературны украинскы.[2]

Творба

[едітовати | едітовати жрідло]
  • Поетичны зберькы:
    • «Квѣты з терньом» (1923)
    • «Золотѣ ключѣ» (1923)
    • «Шляхом терновим» (1924)
    • «Китиця квіток» (1925)
    • «Тернові квіти полонин» (Харьков, 1928)
    • «Покрив туман співучі ріки…» (1928)
    • «Тобі, рідний краю» (1936)
    • «Червона скала» (1938)[7][8]
    • «За ґратами» (1939)
    • «Місячні груні» (Пряшів, 1969)
    • «Тече потік з бережечка» (Пряшів, 1985, посм.)
  • Проза:
    • «Оповідання з Карпатських полонин» (1926)
    • «Оповідання з Карпатських полонин» (перевыданя: Харьков, 1928)
    • «Назустріч волі» (1928)
    • «Немає набоїв»(Харьков, 1928)
    • «Ілько Липей — карпатський розбійник» (Львів, 1936)
    • «Петро Петрович» (1937)
    • «Петрик» (Пряшів, 1973)
  • Пьесы и драматичны поемы: [8]
    • «Сиротина» (1925)
    • «Останній бій» (1930)
    • «Сотня Мочаренка» (1932)
    • «Як сади зацвітуть» (1937)
    • «Зруб» (1948)[9][8]
    • «Русалка» (1945)
    • «Скам’янілі серця» (1957) [10][8]
  • Неопубликованы романы: [8]
    • Запропащені роки
    • Світанок над горами
    • Сини Верховини

Вызнаменаня

[едітовати | едітовати жрідло]
  • 1970 — Заслуженый умѣлець Чехословацкой републикы[2]
  • ???? — Одзнака президента Чехословацкой републикы «За розбудову» (Za zásluhy o výstavbu), котров гоноровали «чоловых бойовников за социалистичну одбудову»

Одказы

[едітовати | едітовати жрідло]

Жерела

[едітовати | едітовати жрідло]
  • Ковач Ф. Гренджа-Донський. Краєзнавчий словник русинів-українців. Пряшівщина. СРУСР. Пряшів, 1999. С.94.
  • Мишанич О. Василь Гренджа-Донський // Повернення. Літературно-критичні статті і нариси. — К.: АТ «Обереги», 1993. — С. 94-111.
  • Мольнар М. Доля співця полонин. Причинок до творчої біографії В. Гренджі-Донського //Зустрічі культур: З чехословацько-українських взаємовідносин. — Братислава: Словацьке педагогічне видавництво в Братиславі, відділ української літератури в Пряшеві, 1980. — С. 388—447.
  • Поп І. Ґренджа-Донський Василь. // П.Р.Маґочій, І.Поп. Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Ужгород, 2010. С. 169–170.
  • Рекіта В. І. Історія Закарпаття у творчій спадщині Василя Ґренджі-Донського / Передм. В.Задорожного. — Вид. друге, переробл., доп. — Ужгород: Ґражда, 2007. — 112 с.
  • Хланта І. Ґренджа-Донський Василь Степанович. //Енциклопедія Закарпаття. Визначні особи ХХ століття. «Ґражда». Ужгород, 2007. Сс. 112–113.

Референции

[едітовати | едітовати жрідло]
  1. ↑ Гренджа-Донський. Краєзнавчий словник русинів-українців. Пряшівщина. СРУСР. Пряшів, 1999. С.94.
  2. ↑ 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 2,5 Ґренджа-Донський Василь. //П.Р.Маґочій, І.Поп. Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Ужгород, 2010. С. 169–170.
  3. ↑ Рекіта В. І.. Рід Ґренджів. //Науковий вісник Ужгородського університету. Серія історія. Випуск 21. Ужгород: Говерла, 2008. Cc. 14–19. укр.
  4. ↑ Твори Василя Ґренджі-Донського. Том Х. Published by Carpathian Alliance, Inc. Branch in Washington, D.C. 1988. С. 62.
  5. ↑ Твори Василя Ґренджі-Донського. Том V. Повісті. Published by Carpathian Alliance, Inc. Branch in Washington, D.C. 1985. С. VII.
  6. ↑ Гренджа-Донский. Украинский советский энциклопедический словарь. Том 1. К.1988. С. 464.
  7. ↑ Епична поема печатала ся в дѣточом журналѣ Пчолка на продовжѣня в роках 1931–1938, а наконець вышла окремов книжков
  8. ↑ 8,0 8,1 8,2 8,3 8,4 Хланта І. Ґренджа-Донський Василь Степанович. //Енциклопедія Закарпаття. Визначні особи ХХ століття. «Ґражда». Ужгород, 2007. Сс. 112–113.
  9. ↑ Одзначена премиов Министерии школства и културы, Братислава 1957
  10. ↑ Одзначена премиов Словацкого литературного фонда, 1957
Обтримане з "https://rue.wikipedia.org/w/index.php?title=Василь_Гренджа-Донскый&oldid=137787"